• легка: 32–35°C (90–95°F)
• помірна: 28-32°C (82-90°F)
• важка: < 28°C (< 82°F)

Деякі експерти також відносять деяких осіб до категорії з глибокою (менше 24 °C) гіпотермією. Більш важкі симптоми, захворюваність і смертність пов’язані з погіршенням ступеня гіпотермії.

Симптоми будуть відрізнятися в залежності від тяжкості гіпотермії.

Етіологія

Гіпотермія має місце, коли тіло розсіює більше тепла, ніж воно поглинає або створює, залишаючи організм не в змозі генерувати достатню кількість тепла для підтримки гомеостазу та належної функції організму. Хоча основною причиною випадкової гіпотермії є надмірний холодовий стрес і недостатнє виділення тепла організмом (термогенез), інші фактори також підвищують ризик розвитку гіпотермії. Центральна та периферична нервові системи разом із належною поведінковою адаптацією є важливими компонентами у розвитку переохолодження.

Фактори, що провокують переохолодження:

• вік (переважно молодий і дуже похилий)
• гіпоглікемія
• недоїдання
• ендокринні розлади
• відсутність житла
• передозування препарату
• прийом алкоголю
• травма
• занурення в холодну воду/спорт

Шкірні розлади (псоріаз та опіки) та неправильна периферична вазодилатація внаслідок периферичної дисфункції (периферичні нейропатії та травми спинного мозку) посилюють втрату тепла. Цереброваскулярні порушення, нейродегенеративні розлади та зловживання наркотиками можуть порушити функцію терморегуляції гіпоталамуса. На додаток до органічних причин, порушення поведінкової реакції на холодовий стрес може призвести до гіпотермії у людей з деменцією, із зловживанням наркотиків або психіатричними захворюваннями. Ситуаційні обставини через відсутність житла чи одягу можуть бути причиною гіпотермії у безхатьок.

Епідеміологія

Частіше хворіють дорослі у віці від 30 до 49 років, причому чоловіки в десять разів частіше, ніж жінки. Однак справжня частота гіпотермії відносно невідома. Навіть при підтримуючому лікуванні в стаціонарі смертність тих, хто страждає від середньої та тяжкої гіпотермії, все ще наближається до 50 відсотків.

Гіпотермія також може бути викликана такими препаратами, як загальні анестетики, бета-блокатори, меперидин, клонідин, нейролептики, а також алкоголем.

Патогенез

Температура тіла – це баланс між теплом, що виробляється тілом, і втратою тепла у навколишнє середовище. Нормальна середня температура людини становить 37+/-0,5⁰С. ​​Втрата тепла відбувається за чотирма механізмами: випромінюванням, провідністю, конвекцією та випаровуванням.

• 4 механізми втрати тепла:
  • випромінювання – випромінювання електромагнітної енергії
  • конвекція – передача тепла повітрю або воді
  • провідність – передача тепла твердому предмету
  • випаровування – випаровування води

• провідність/конвекція є основними механізмами втрати тепла при випадковій гіпотермії
• випромінювання є основним механізмом втрати тепла в хірургічних умовах (тобто в операційній) через всю площу поверхні тіла

Випромінювання виникає при передачі між собою електромагнітної енергії. Провідність відбувається при передачі тепла між двома предметами, які контактують один з одним. Конвекція – це втрата тепла, яка виникає, коли молекули повітря рухаються повз об’єкт. Випаровування – це ендотермічна реакція, в результаті якої рідина утворює газ. Хоча радіація є найпоширенішою формою втрати тепла, найпоширенішим механізмом розвитку випадкової гіпотермії є конвективна втрата тепла холодному повітрю та перебування в холодній воді чи мокрому одязі через занурення або надмірне потовиділення.

Регулювання температури тіла здійснюється гіпоталамусом і підтримується різними вегетативними механізмами. Гіпоталамус отримує вхідну інформацію від центральних і периферичних теплових рецепторів. У відповідь на підвищений холодовий стрес гіпоталамус буде працювати, щоб підвищити вироблення метаболічного тепла за допомогою різноманітних механізмів. Початковий м’язовий тонус і швидкість основного обміну збільшуються, що може подвоїти вироблення тепла. Тремтіння також може збільшити теплопродукцію в 2-5 разів порівняно з вихідним рівнем. Також спостерігатиметься підвищення активності щитовидної залози, катехоламінів та реакції надниркових залоз. Організм також намагатиметься уникнути подальшої втрати тепла через симпатично опосередковану холодом вазоконстрикцію периферичних судин, де охолодження та втрати тепла часто є найбільшими. Додаткове вироблення тепла є результатом змін у поведінці, таких як додатковий одяг, пошук притулку, розведення вогню та фізичні вправи.

Тіло спочатку збільшує метаболізм, вентиляцію та серцевий викид, намагаючись підтримувати функцію тіла під час перепадів температури. Ці фізіологічні параметри спочатку збільшуються, коли температура знижується приблизно до 32°C.Згодом компенсаторні механізми пригнічуються, а тремтіння припиняється притемпературі приблизно 30°C і нижче. Багато систем органів, включаючи центральну нервову систему, метаболізм, серцево-судинну систему, перестануть функціонувати і в кінцевому підсумку призведуть до смерті. При ураженні синоатріального вузла можуть виникати аритмії, що призводить до фібриляції передсердь. Також часто зустрічається фібриляція шлуночків.

У новонароджених відсутній механізм тремтіння. Відсутність тремтіння пояснюється незрілістю нервової системи. Бурий жир сприяє створенню тепла у новонароджених. Бурий жир робить внутрішню мембрану ланцюга транспорту електронів проникною. Проникність виробляється термогеніном в бурому жирі. Проникність викликає витік іонів водню. Витік іонів водню з ланцюга транспортування електронів буде розсіюватися у вигляді тепла замість того, щоб виробляти АТФ.

Клінічна оцінка

Ті, хто підвержені випадковій гіпотермії, як правило, мають в анамнезі вплив холоду.

Отримання внутрішньої температури є важливим для діагностики та ефективного лікування гіпотермії. Температура ротової порожнини корисна лише для виключення гіпотермії, оскільки більшість термометрів, доступних у продажу, не можуть показати значення нижче 35 ⁰С. Тимпанічні термометри також ненадійні. Епітимпанічні термометри при правильному використанні можуть бути досить надійними. Температура епітимпануму (вушного каналу), виміряна за допомогою м’якого зонда з термометром поблизу барабанної перетинки, відображає температуру сонної артерії. Епітимпанові термометри не слід плутати з більш поширеними та набагато менш точними інфрачервоними «барабанними» термометрами. У пацієнтів з адекватним серцевим викидом епітимпанічна температура відображає температуру тіла.

Вимірювання температури як ректальної, так і сечового міхура є доцільним у людей у ​​свідомості з легкою та помірною гіпотермією, але може бути неприйнятним для пацієнтів із критичним станом під час зігрівання, оскільки таке вимірювання відстає від справжньої основної температури на годину. Воно також не підходить на догоспітальному етапі, оскільки потребує додаткового оголення пацієнта і може викликати подальше зниження температури.

Вимірювання температури стравоходу є найбільш точним при правильному введенні датчика в нижній третині стравоходу; це слід виконувати лише пацієнтам при встановленні контролю над дихальними шляхами. Розміщення зонда стравоходу через глотку може спричинити блювання та аспірацію. Дихальні шляхи повинні бути захищені ендотрахеальною трубкою або надшлунковим пристроєм.

Епітимпанічна температура може бути нижчою за температуру стравоходу під час станів із низьким кровотоком (зменшення серцевого викиду) або без кровотоку (зупинка серця). У позалікарняних умовах слід подбати про те, щоб ізолювати вушний канал від навколишнього середовища. При низькій температурі навколишнього середовища епітимпанічна температура може бути помилково низькою, особливо якщо зовнішній слуховий канал заблокований церумом, заповнений снігом або недостатньо закритий і належним чином покритий ізолюючим «ковпачком». Епітимпанічна температура набагато нижча, ніж температура стравоходу під час початкового охолодження голови. Після 10 хв. ізольованого охолодження голови середня різниця між епітимпанічною та стравохідною температурами становить приблизно від 1 до 2°C.

• Вимірювання температури епітимпанічним термометр рекомендовано пацієнтам, яким не була проведена ендотрахеальної інтубації або у пацієнтів з ендотрахеальною інтубацією, якщо стравохідний зонд недоступний (1С).
• Інфрачервоні барабанні термометри ніколи не слід застосовувати для вимірювання температури тіла у пацієнта з гіпотермією (1А).
• Ректальне вимірювання температури не слід застосовувати, якщо пацієнт не знаходиться в теплому середовищі (Рівень доказовості: 1С).
• Контролюйте температуру прямої кишки або сечового міхура під час зігрівання, лише якщо стравохідний або епітимпанічний зонд недоступні. Якщо для моніторингу під час зігрівання використовується ректальна температура або температура сечового міхура, слід визначити неточність через часове відставання зміни температури тіла (Рівень доказовості: 1А).
• Визначення пероральної температури корисне лише для виключення переохолодження. Неелектронні термометри, як правило, не в змозі виміряти температуру нижче 35,6°C.

Враховуючи складність отримання негайної надійної температури на догоспітальному етапі, дуже важливо знати клінічні дані, пов’язані зі стадіями гіпотермії, щоб можна було негайно розпочати відповідне лікування.

Симптоми та ознаки залежно від тяжкості гіпотермії

• легка (від 32 до 35 °C):
  • тахікардія
  • нормальний психічний стан. Активність мозку починає знижуватися при температурі приблизно від 33 до 34°C і продовжує знижуватися при подальшому охолодженні
  • «+» тремтіння

• помірна (від 28 до 32 °C):
  • брадикардія
  • тахікардія з хвилями Осборна (J) на ЕКГ
  • змінений психічний стан
  • «–»  тремтіння
    
    
• тяжка (менше 28 °C):
  • фібриляція шлуночків/асистолія
    • фібриляція шлуночків може бути спровокована ацидозом, гіпокарбією, гіпоксією або рухом
  • без свідомості

NB! аритмія є найчастішою причиною смерті від гіпотермії

Деякі експерти відстоюють додаткову категорію, глибоку гіпотермію, при <24° C або <20°C. Шанси на виживання в цьому діапазоні, мабуть, значно нижчі, ймовірно, через високу ймовірність зупинки серця. У випадках гіпотермії внаслідок занурення в холодну воду втрата захисту дихальних шляхів і утоплення також можуть спричинити смерть. Хоча основна температура використовується для класифікації гіпотермії, індивідуальні варіації основної температури є широкими, як і для інших фізіологічних параметрів. Вимірювання внутрішньої температури не завжди можливе у позалікарняних умовах.

Об’єктивний огляд повинен включати оцінку серцево-судинної системи та неврологічного статусу, оцінку наявності холодо-асоціативних ушкоджень шкіри, травм чи інших захворювань, які могли спричинити вплив холоду.

Крім того, зверніть увагу на життєво важливі ознаки, що не відповідають ступеню гіпотермії, оскільки це може бути єдиною підказкою для альтернативного діагнозу, наприклад гіпотиреозу, недостатності надниркових залоз, сепсису, гіпоглікемії, отруєння чадним газом, зловживання алкоголем, недоїдання, ненавмисного/навмисного передозування.

Гіпотермія може бути пов’язана з прийомом ліків, включаючи бета-блокатори, клонідин, нейролептики, меперидин та загальні анестетики. Етанол, заспокійливі засоби та фенотіазини також знижують здатність організму реагувати на низькі температури навколишнього середовища. Бета-адреноблокатори можуть приглушити наслідки сплеску катехоламінів.

Деякі пацієнти холодні, але не переохолоджені. Пацієнти можуть бути холодними і тремтіти, але не переохолоджені. Тремтіння викликається охолодженням шкіри як механізм запобігання гіпотермії. Пацієнт, що тремтить, з внутрішньою температурою >35°C, відчуває холодовий стрес, але не переохолоджений. Якщо вимірювання температури неможливо, клінічна оцінка може бути корисною, щоб відрізнити, чи переохолоджений пацієнт, чи перебуває в стані холодового стресу. Наприклад, пацієнт, якому не було холодно до того, як його ненадовго занурили в холодну воду, може тремтіти, але не буде переохолодженим. Багато тремтячих пацієнтів, які добре харчуються, не переохолоджені.

Безпека лікарів

Безпека лікарів є першим пріоритетом під час рятування. Місце знаходження особи з гіпотермією може бути небезпечним. Якщо немає очевидних смертельних травм, можливо, потрібно транспортувати пацієнта в безпечне місце, перш ніж почати реанімацію.

Рішення про порятунок або реанімацію пацієнта може бути прийняте лише після того, як місце події визнано надійним та безпечним для лікарів (1А). Після забезпечення безпеки лікарів пріоритетами лікування пацієнта з гіпотермією, який не має порушень з боку серцево-судинної системи, є уникнення серцево-судинного колапсу під час порятунку, запобігання подальшого зниження внутрішньої температури та зігрівання пацієнта безпечним способом. У пацієнта з гіпотермією та зупинкою серця лікарі повинні розпочати реанімацію.

Діагностика

Як і у всіх потенційно нестабільних пацієнтів, первинна увага лікаря повинна залишатися на оцінці «ABC» пацієнта.

• A – Airway – забезпечення прохідності дихальних шляхів;
• B – Breathing – дихання (забезпечення штучної вентиляції легень);
• C (Circulation) – циркуляція (штучне забезпечення циркуляції крові)

Після того, як показники ABC були оцінені та керовані слід зняти весь одяг. Після того, як пацієнт повністю оголиться, слід покласти теплі ковдри.

Збір анамнезу. Анамнез – крім стандартного збору даних за схемою SAMPLE додаткова інформація щодо стану пацієнта має включати дані про:

• наявність пов’язаних пошкоджень та травм;
• тривалість впливу холодного середовища;
• температуру повітря навколишнього середовища;
• надане лікування до прибуття працівників ЕМД

Стандартна лабораторна оцінка повинна включати глюкозу в крові з пальця, загальний аналіз крові, метаболічну панель із основними електролітами сироватки, сечовиною та креатиніном. Можна очікувати підвищення гемоглобіну та гематокриту у пацієнтів з гіпотермією через холодовий діурез через порушення секреції антидіуретичного гормону. Повторна оцінка електролітів приблизно кожні 4 години є рекомендованою процедурою під час реанімації пацієнта з середньою та сильною гіпотермією. Оцінювання рівня глюкози обов’язкова для проведення діагностики діабетичного кетоацидозу.

Пацієнтам із помірною та сильною гіпотермією, яким можуть знадобитися інвазивні процедури, доцільно оцінити стан коагуляції, щоб виключити коагулопатію. Однак дослідження згортання зазвичай вимагають, щоб кров була підігріта до 37 °C, тому вона не точно відображає фактичну функцію. Необхідно також перевірити фібриноген, щоб виключити дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові. Лактат сироватки крові, креатинінкіназа, тропонін, ТТГ, кортизол, токсикологічний скринінг, фібриноген, ліпаза, магній та інші лабораторні дані можуть також бути важливими для оцінки.

Проведення додаткових інструментальних методів дослідження  візуалізацією можуть бути обумовлені певною клінічною необхідністю, оскільки деякі пацієнти могли зазнати травми, порушення мозкового кровообігу або інших подій, які призвели до тривалого впливу холоду. При проведенні рентгенографії грудної клітки нерідко у пацієнтів із сильною гіпотермією з’являються ознаки набряку легенів. Для підтвердження серцевої діяльності та стану об’єму можна використовувати приліжкове ультразвукове дослідження. КТ голови може бути корисним для людей, чий психічний стан не узгоджується з виміряною основною температурою або якщо є занепокоєння щодо травми.

У зв’язку з різними аритміями, які часто виникають у пацієнтів з гіпотермією, ЕКГ є важливою при проведенні обстеження. Гіпотермія може викликати уповільнення проведення імпульсу через калієві канали, що призводить до подовження інтервалів ЕКГ. Також може бути підвищена точка J, яка може викликати хвилю Осборна або J-хвилю. Висота цієї хвилі пропорційна ступеню гіпотермії і найчастіше зустрічається в прекардіальних відведеннях. Можлива будь-яка аритмія, найчастіше миготлива аритмія. У тих, хто має більш помірну та важку гіпотермію, ймовірно, буде спостерігатися брадикардія і підвищений ризик шлуночкових аритмій.

Таким чином, важливо проведення наступних обстежень у пацієнтів з гіпотермією на основі основних ускладнень гіпотермії, включаючи коагулопатію, ацидоз, аритмію та порушення водно-електролітного балансу:

Лабораторні методи

• загальний аналіз крові
• глюкоза в крові з пальця
• метаболічна панель із основними електролітами сироватки (К⁺, Ca²⁺, Mg²⁺), сечовиною та креатиніном
• коагулограма: фібриноген, МНВ, протромбіновий час, активований частковий тромбопластиновий час
• ацидоз: гази артеріальної крові, лактат
• креатинінкіназа, тропонін,
• ТТГ
• кортизол
• токсикологічний скринінг

Інструментальні методи

• 12-відведення ЕКГ
  • подовження інтервалів ЕКГ
  • J-хвиля Осборна
  • спотворення ранньої реполяризації в V2-V5 на початку сегмента ST
    • можна сплутати з ішемічним ушкодженням
  • миготлива аритмія
  • брадикардія і підвищений ризик шлуночкових аритмій (помірна та важка гіпотермія)
• рентгенографія
  • при рентгенографії можуть бути виявлені ознаки аспіраційної пневмонії/набряк легень
• ультразвукове дослідження (за показами) 
• КТ голови (за показами)

Тактика лікування

Ведення та лікування випадкової гіпотермії зводиться до запобігання подальших втрат тепла та початку зігрівання.

• Однак першими кроками завжди є оцінка та підтримка дихальних шляхів, дихання та кровообігу.  (Airway – забезпечення прохідності дихальних шляхів; B – Breathing – дихання (забезпечення штучної вентиляції легень); C – Circulation).
  • Фіксовані, розширені зіниці, очевидне заклякання і ціаноз не вважаються протипоказаннями до реанімації пацієнта з важкою гіпотермією (1А при нерухомих, розширених зіницях та очевидній ригідності мязів).
  • Лікарі повинні намагатися виконати СЛР та реанімацію, якщо немає протипоказань (1А).
  • Протипоказання до реанімації хворих з гіпотермією:
    • загальні протипоказання до спроб реанімації включають очевидні смертельні ушкодження, такі як декапітація, відкрита травма голови;
    • наявність ознак тотального обмороження (наявність льодових формувань в дихальних шляхах);
    • жорстка стінка грудної клітки, настільки жорстка, що компресії неможливі – сильна ригідність стінок грудної клітки, яка не дозволяє їх компресії;
    • небезпека для рятувальників;
    • жертви снігової лавини, які знаходились під завалами довше 35 хв і з обструкцією дихальних шляхів льодом або снігом.
  • СЛР показана лише при зупинці серця і протипоказана, якщо є ознаки життя. У пацієнта з гіпотермією, який знаходиться не в умовах стаціонару, ознаки життя може бути дуже важко визначити.
    • Частота серцевих скорочень може бути дуже повільною, а пульс важко пальпуватися.
    • Дихання може бути дуже повільним і неглибоким.
    • Якщо серцевий моніторинг недоступний, діагностика зупинки серця може бути утрудненою.
  • Лікарі повинні докласти всіх зусиль, щоб перенести пацієнта в тепле місце, наприклад, наземний або повітряний транспорт швидкої допомоги або медичну установу, де доступний моніторинг діяльності серця, щоб розпочати реанімаційні заходи та зігрівання (1С).
  • Перед початком СЛР перевірте пульс на сонній артерії протягом 1 хв.
    • Якщо пульс не пальпується через 1 хв, розпочніть СЛР, включаючи штучне дихання (1С).
    • Спроби реанімації слід продовжувати незалежно від вимірюваної температури тіла (Рівень доказовості: 2С).
  • Електрокардіографічний моніторинг є найкращим способом діагностування зупинки серця на місці. У пацієнтів з гіпотермією амплітуда комплексів QRS може бути зменшена.
    • Розпочата СЛР у пацієнта з гіпотермією з наявним серцевим ритмом несе ризик появи фібриляції шлуночків. Якщо доступний моніторинг видихуваного CO2 (ВСО2), відсутність форми хвилі свідчить про відсутність циркуляції або відсутність метаболізму.
    • Якщо є ультразвукове дослідження, ехокардіографія може бути використана для визначення того, чи відповідають серцеві скорочення електричній активності.
    • Використовуйте максимальне посилення на моніторі для пошуку комплексів QRS (1С).
  • СЛР слід починати, якщо виявлено неперфузійний ритм, включаючи шлуночкову тахікардію, фібриляцію шлуночків або асистолію. Якщо є серцевий ритм з організованими комплексами QRS, СЛР не слід проводити (1С), якщо моніторинг ВCO2 не підтверджує відсутність перфузії або ехокардіографія не свідчить про відсутність серцевих скорочень, що відповідають електричній активності (1B).
  • Необхідно негайно виконувати якісну СЛР у пацієнта з гіпотермією при зупинці серця. Якщо неможливо або небезпечно виконувати негайну та безперервну СЛР, лікарі повинні виконувати СЛР пізніше або періодично.
    • Охолодження зменшує споживання кисню більшості тканин людини приблизно на 6% при зменшенні температури на 1°С. Гіпотермія переважно захищає мозок від гіпоксії. При температурі тіла 28°C споживання кисню в усьому організмі становить приблизно 50% від норми, при цьому споживання кисню в мозку може бути знижено до 35% від норми. Тривала зупинка серця у пацієнтів з важкою гіпотемією не обов’язково викликає травмування мозку, як це відбувається у пацієнтів з нормальною температурою тіла.
  • В ідеалі компресії не повинні затримуватись довше ніж на 10 хв – консервативний інтервал, заснований на неконтрольованому характері позалікарняної гіпотермічної зупинки серця (1С).
  • Пацієнтам із зупинкою серця необхідно виконувати компресії грудної клітки з тією ж швидкістю, що і для звичайних пацієнтів (1С). Використання пристрою механічних компресій може зменшити перебої та зменшити втому лікарів (1С).
  • Якщо СЛР не можна проводити постійно, компресії слід проводити мінімум 5 хв, з перервами між періодами стиснення, які не повинні перевищувати 5 хв (1С).
  • Пацієнт з гіпотермією матиме жорстку грудну стінку, що обмежує ефективність стискання грудної клітки та вентиляцію.
  • Пацієнту, який не дихає самостійно та регулярно або дихає самостійно, але не має захисту дихальний шляхів через знижений рівень свідомості, потрібно провести ендотрахеальну інтубацію для забезпечення належної вентиляції та захисту від аспірації.
  • Вологий одяг слід зняти та замінити сухим або утеплювачем якомога швидше, щоб запобігти подальшим втратам тепла.
  • Одяг пацієнта повинен бути розрізаний одномоментно у теплому середовищі (1В) (замість того, щоб знімати його, рухаючи кінцівками!)
• Встановлення судинного доступу при гіпотерімії.
  • Налагодити внутрішньовенний (в/в) доступ у пацієнтів із гіпотермією часто важко.
  • Внутрішньокістковий (в/к) доступ швидкий і надійний.
  • Оскільки міокард вразливий при гіпотермії, постановка катетера може спричинити аритмію.
  • Катетеризація стегнової вени дозволяє отримати центральний венозний доступ без небезпеки викликати аритмію, але в цих умовах виконання маніпуляції ускладнюється.
  • Невдалі спроби часто викликають гематоми.
• Визначити ступінь гіпотермії на основі анамнезу, психічного стану, фізичного огляду та вимірювання температури тіла.
  • Якщо є підозра на помірну або важку гіпотермію, особливо у тих, у кого знижений рівень свідомості або у тих, у кого є нерегулярний або слабкий пульс, слід дотримуватись особливої ​​обережності, щоб не рухати і не штовхати пацієнта занадто сильно, оскільки це може спричинити серцевий колапс від смертельної аритмії через підвищену збудливість серця.
• Супутні захворювання та травми, які також могли статися, потребують оцінки та відповідного лікування.
• Якщо у хворого зупинка серця на фоні гіпотермії:
  • Фібриляція шлуночків є поширеною аритмією при гіпотермії з дуже сприятливим неврологічним результатом, якщо негайно дотримуватись протоколу ACLS з  проведенням дефибриляції (детальніше).
    • При температурі тіла нижче 26°C дефібриляція може бути успішною.
    • Якщо дефібриляція проводиться при температурі тіла нижче 30°С і не дає результату, відкладіть подальші спроби, поки температура не перевищить 30°С; при температурі тіла нижче 30°C дефібриляція має меншу ймовірність успіху.
    • Дефібриляція у пацієнта, температура тіла якого досягла 30°C, повинна відповідати рекомендаціям для пацієнтів з нормальною температурою.
  • Асистолія в результаті гіпотермії, як правило, рефрактерна до лікування за протоколом ACLS (детальніше).
    • Пацієнту може знадобитися зігрівання до 35°C, перш ніж досягається контроль над порушенням електричної активності серця.
    • Пацієнти з вираженою гіпотермією мають поганий прогноз.
    • Якщо пацієнт перебуває в асистолії і не реагує на лікування, необхідно оцінити рівень електролітів.
    • Калій більше 12 ммоль/л є ознакою необоротної загибелі тканин і лізису клітин.
• Стратегія зігрівання заснована на тяжкості гіпотермії, але мета – щонайменше °0,5-2 °С. Тільки гемо динамічно нестабільні пацієнти повинні розглядатися для швидкого зігрівання за допомогою методів екстракорпоральної підтримки життєдіяльності
  • Зігрівання гіпотермічних пацієнтів включає:
    • пасивне зовнішнє зігрівання;
    • активне зовнішнє зігрівання;
    • активне внутрішнє зігрівання; або
    • комбінацію цих методів.
  • Легка гіпотермія:
    • Лікування вибору – пасивне зовнішнє зігрівання
    • підвищити кімнатну температуру до 27,8°C (82°F)
    • зняти мокрий одяг і замінить його сухою ковдрою, спальними мішками, утепленими прокладками з метою запобігання втрат тепла та сприяння утриманню тепла, що виробляється в організмі.
    • Тремтіння дозволяє тілу спонтанно 5-кратно збільшити вироблення тепла в порівнянні з вихідним рівнем. Однак для успіху цього методу необхідні достатні запаси глюкози, щоб пацієнт міг виробляти тепло. Враховуючи, що на цьому етапі багато хто з них матиме виснажені енергетичні запаси (особливо це стосується людей похилого віку, молодих людей і тих, хто погано харчується), доцільно постачати глюкозу таким людям перорально, коли це можливо.Проте сильне тремтіння може бути проблематично для людей з обмеженим серцево-легеневим резервом, оскільки воно вимагає збільшення споживання кисню.
      • Пацієнт у свідомості, який тремтить і якому не загрожує аспірація, повинен отримувати рідини з високим вмістом вуглеводів та / або їжу. Рідина та їжа можуть бути нагріті, але не повинні бути досить гарячими, щоб уникнути опіку стравоходу (1С).
    • Особам із легкою гіпотермією рекомендується прогрівання на 0,5-2⁰С на годину.
    • Вторинне зниження центральної температури відбувається внаслідок тривалого охолодження тіла після евакуації хворого з холодного середовища. У потерпілого від переохолодження периферичні ділянки тіла холодніші за ділянку серця. Будь-яка дія, що збільшує приплив крові до холодної периферичної тканини (наприклад, підняття або утримання пацієнта у вертикальному положенні, що дозволяє потерпілому стояти або ходити, активний або пасивний рух кінцівки, занурення в теплу воду), збільшить об’єм холодної крові, що повернеться до серця. Це збільшує роботу серця та ще більше знижує температуру тіла. Тому слід бути обережним з метою запобігання посиленого припливу крові до кінцівок під час і після порятунку.
      • Під час порятунку лікарі повинні утримувати пацієнта з гіпотермією горизонтально (1В) та обмежувати його фізичну активність (1В).
    • Пацієнти з більш важкою гіпотермією можуть не реагувати на пасивні методики, тому доцільно перейти до методів активного зовнішнього зігрівання.Активне зовнішнє зігрівання необхідне для помірної та важкої гіпотермії та, в деяких випадках легкої гіпотермії, якщо вона не реагує на стандартні заходи.
    • Помірна гіпотермія: активне зовнішнє і внутрішнє зігрівання
      • активне зовнішнє зігрівання:
        • установка з підігрівом повітря може зменшити втрати тепла та передати тепло за допомогою конвекції. Тепла ковдра
          • Зовнішнє тепло найефективніше, якщо зосереджено на пахвових западинах, грудях та спині (у такому порядку), які є ділянками з найвищим потенціалом для теплопередачі. Розігрівання верхньої частини тулуба ефективніше, ніж розігрівання кінцівок.
          • Холодна шкіра дуже чутлива до травм від тиску чи температур. Повідомлялося про опіки, пов’язані з використанням пляшки з гарячою водою, прикладеною безпосередньо на гіпотермічну шкіру, комплексів для запобігання гіпотермії, прогрітих водою ковдр, теплових пакетів та гарячих прокладок. Важливо регулярно оглядати нагріту шкіру (наприклад, 20-30 хв), щоб виявити надмірне почервоніння або інші ознаки можливих опіків; у цих випадках на уражених ділянках слід припинити активне зігрівання. Це потрібно робити сегментарно і обережно, щоб мінімізувати втрати тепла. Нагріті подушечки слід застосовувати з великою обережністю на таких ділянках, як спина, які важко візуалізувати, або перебувають під постійним тиском від маси тіла чи систем іммобілізації.
        • Не використовуйте теплий душ або ванну для зігрівання!
          • Теплий душ або ванна помітно збільшує периферичний кровотік, збільшуючи подачу крові і потенційно спричиняючи гіпотонію. Використання теплого душу або ванни, навіть у пацієнта з легким переохолодженням, може спричинити серцево-судинний колапс. Цей метод зігрівання може бути розглянутий для пацієнтів, які перенесли холодовий стрес, або після початкового періоду зігрівання для тих, у кого легка гіпотермія.
          • Дистальне зігрівання кінцівок до рівня ліктів і колін у воді при температурі 42-45°C є ефективним для зігрівання пацієнтів у свідомості з легкою гіпотермією. Цей метод працює, відкриваючи артеріо-венозні анастомози рук і ніг, викликаючи посилений зворотний потік зігрітої крові безпосередньо з кінцівок до серця. Це виняток із загального правила, що периферичне зігрівання протипоказано пацієнтам з гіпотермією.
          • Занурення кінцівок у теплу воду (44-45 ⁰C) вимагає великої обережності та уваги, оскільки зусилля зігріти пацієнтів можуть призвести до збільшення серцево-судинного навантаження та колапсу, оскільки периферична вазодилатація може призвести до зниження внутрішньої температури після перепаду через раптове повернення холодної крові від кінцівок.
          • Зігрівання кінцівок -> розширення судин -> холодна кров рухається від кінцівок до серця -> зупинка серця
            • Теплий душ або ванну не слід використовувати для початкового зігрівання, навіть якщо пацієнт має легку гіпотермію (1С).
            • Зігрівання кінцівок до рівня ліктів і колін у воді при температурі 42-45°C може використовуватися для зігрівання пацієнта з легкою гіпотермією (1С).
        • Прогріти тулуб до прогріву кінцівок, щоб знизити ризик серцево-судинного калапсу:
          • Колапс циркуляції проявляється головокружінням, колапсом, синкопе або раптовою смертю, що настала у пацієнтів при зануренні у холодну воду безпосередньо перед, під час або після рятування та евакуації з води. Колапс кровообігу може бути спричинений ментальною релаксацією та зменшенням викиду катехоламіну, що спричиняє небезпечну для життя гіпотонію, або раптовим виникненням серцевої аритмії, що схожа на фібриляцію шлуночків.
            • Обережно поводьтеся з пацієнтом з гіпотермією і продовжуйте тримати пацієнта горизонтально (1B).
            • Уникайте будь-яких рухів, особливо рухів кінцівок, які могли б спричинити фібриляцію шлуночків (1В).
      • Незважаючи на активне зовнішнє зігрівання, деяким пацієнтам можуть знадобитися більш інвазивні методи активне внутрішнє зігрівання
        • підігріта внутрішньовенна інфузія (40 до 42 ⁰C), легкодоступні та безпечні
        • підігрітий, зволожений кисень (зігрівання дихальних шляхів)
          • Нагрітий зволожений кисень не ефективний як метод самостійного зігрівання, але його можна використовувати як доповнення до інших методів. Нагрітий зволожений кисень може викликати опіки обличчя.
  • Важка гіпотермія: тактика як і при помірній гіпотремії з можливими екстракорпоральними варіантами
    • Промивання порожнин тіла, таких як шлунок, сечовий міхур, товста кишка, очеревина та плевра, теплою рідиною.
      • З огляду на більшу площу поверхні слизової оболонки кращі промивання плеври та очеревини.
      • Промивання плеври передбачає розміщення однієї торакостомічної трубки між другим і третім переднім міжребер’ям по середньоключичної лінії і другої торакостомічної трубки між п’ятим і шостим міжребер’ям по задній пахвовій лінії. Інфузія теплої рідини почнеться з передньої трубки і відводиться через більш задню трубку.
      • Промивання очеревини передбачає розміщення двох або більше катетерів в очеревинну порожнину, що дозволяє діагностувати приховану травму живота та зігрівати очеревну порожнину.
• Методи екстракорпорального зігрівання дозволяють ще швидше зігріти пацієнта:

1. Гемодіаліз (найдоступніший і може підвищити температуру на 2-3 ⁰С на годину), але необхідний достатній артеріальний тиск.
2. Безперервне артеріовенозне зігрівання (рухи крові від стегнової артерії через протиточний рідинний підігрівач у контралатеральну стегнову вену, підвищення температури на 4,5 ⁰С за годину), але необхідний достатній артеріальний тиск.
3. Серцево-легеневе шунтування для пацієнтів із гіпотермією і зупинкою серця, які не піддаються іншим методам зігрівання, та гемодинамічно нестабільних пацієнтів  (підвищення температури на 7-10 ⁰С за годину) – зігрівання, оксигенація та підтримка кровообігу.
4. Екстракорпоральна мембранна оксигенацію (ЕКМО) для пацієнтів із гіпотермією і зупинкою серця, які не піддаються іншим методам зігрівання, та гемодинамічно нестабільних пацієнтів (підвищення температури на 7-10 ⁰С за годину) – зігрівання, оксигенація та підтримка кровообігу. Шкала для оцінки виживання після венозно-артеріальної ЕКМО

• Знеболюючі ліки
  • У пацієнтів з температурою тіла нижче 30°С дозування знеболюючих та блокаторів нервово-м’язового проведення слід зменшити, а інтервали – збільшити відповідно до ступеня гіпотермії. (1С).
• Відновлення ОЦК при гіпотермії
  • Об’єм циркулюючої крові при помірній та важкій гіпотермії знижується. Під час зігрівання зникає звуження судин, яке раніше обмежувало судинний простір. Об’єм слід відновити, щоб уникнути сильного зменшення об’єму з наступним виникненням шоку, уникаючи при цьому надмірного введення рідини, щоб не спричинити перевантаження об’ємом.
  • Щоб запобігти подальшому охолодженню температури тіла, рідина, що буде вводитись в/в, в/к, повинна бути нагріта щонайменше до 40-42°C.
  • Вибір рідини для поповнення об’єму – звичайний фізіологічний розчин.
  • Розчин Рінгера не слід застосовувати у пацієнтів з гіпотермією, оскільки печінка при зниженій температурі не може метаболізувати лактат. Іноді використовуються суміші кристалоїдів та колоїдів.
  • Глюкозу слід вводити пацієнту з гіпотермією, який має гіпоглікемічну кому (1А).
  • Введення інсуліну на початку не показано при гіперглікемії (1B).
  • Якщо визначення глюкози не доступне, в/в глюкозу можна ввести емпірично пацієнту з гіпотермією зі зміненим психічним статусом (1С).
• Антиаритмічні засоби
  • Аміодарон менш ефективний при гіпотермії, ніж при нормотермії, і несе ризик індукції шлуночкової тахікардії типу torsade de pointes. Безпека аміодарону при гіпотермії невідома.
  • Лікування передсердної аритмії у гемодинамічно стабільного пацієнта при зігріванні не показано (1В)
• Вазоактивні речовини
  • Не слід вводити вазоактивні препарати до тих пір, поки пацієнта не буде нагріто до 30°C
• Профілактика правця

Транспортування

Пацієнт у свідомості без поранень, який тремтить, може лікуватися без транспортування до лікарні (1В).

Пацієнтів з важкою гіпотермією (< 28°C), гемодинамічно нестабільних пацієнтів та тих, які мали зупинку серця, можн транспортувати до центрів, що мають можливість проводити екстракорпоральну підтримку життя (ECLS). ECLS включає методи екстракорпорального кровообігу, екстракорпоральну мембранну оксигенацію (ECMO). ECLS забезпечує як оксигенацію, так і гемодинамічну підтримку нестабільних пацієнтів, одночасно дозволяючи контролювати зігрівання.

Гемодинамічно стабільних пацієнті або тих, які не мають глибокої гіпотермії слід транспортувати до найближчого лікувального закладу.

Гемодинамічно нестабільні пацієнти потребують критичної допомоги і можуть отримати користь від ECLS та ECMO. Пацієнти з важкою гіпотермією, у яких була зупинка серця, незалежно від повернення до спонтанного кровообігу, мають більший шанс вижити, якщо їх перевезли в центр, де можна розпочати ECLS.

Пацієнти з гіпотермією з травмами або іншими супутніми медичними захворюваннями повинні бути переведені до закладу, здатного відповідним чином надавати допомогу пацієнту. Супутні захворювання можуть змінити клінічну картину переохолодження і потенційно можуть затримати розпізнавання важкої гіпотермії.

Диференційна діагностика

Первинна гіпотермія

Вторинна гіпотермія

• Порушення церебральної регуляції
  • Цереброваскулярна подія
  • Травма ЦНС
  • Дисфункція гіпоталамуса
  • Метаболічні порушення
  • Токсини
  • Фармакологічні ефекти
• Периферична недостатність
• Гостра травма спинного мозку
• Нейропатія
• Ендокринні порушення
• Алкогольний або діабетичний кетоацидоз
• Гіпоадреналізм
• Гіпопітуїтаризм
• Лактоацидоз
• Недостатня кількість енергії
• Гіпоглікемія
• Неправильне харчування
• Нервово-м’язові захворювання
• Похилий вік з гіподинамією
• Порушене тремтіння
• Дерматологічні порушення
• Опіки
• Ліки та токсини
• Ятрогенна причина
  • Екстренні пологи
  • Введення холодних розчинів
  • Лікування теплового удару
• Інше
• Карциноматоз
• Серцево-легеневі захворювання
• Серйозна інфекція
• Мультисистемна травма
• Шок

Прогноз

Сильне переохолодження може призвести до летальних наслідків, проте прогноз може бути сприятливим залежно від тяжкості гіпотермії. Пацієнти з первинною гіпотермією та стабільністю серця, які отримують належне лікування за допомогою активних зовнішніх і мінімально інвазивних методів зігрівання, мають виживаність приблизно 100% з повним неврологічним відновленням. Для тих пацієнтів, які страждають від зупинки серця, які потім отримують екстракорпоральне зігрівання, виживаність наближається до 50%. Повне одужання може бути можливим при зупинці серця за допомогою екстракорпорального зігрівання, якщо не було попередньої гіпоксії, серйозного основного захворювання або травми.

Обмороження є ускладненням переохолодження. Це форма сухої гангрени. Коли гангрена інфікується, вона стає вологою. Волога гангрена з крепітацією свідчить про газоутворення, що може бути викликано Clostridium perfringens.

Пацієнти, яким швидко було надано реанімаційну допомогу, зазвичай мають сприятливий прогноз, але можуть бути залишкові обмороження та травми. Найгірші наслідки для дуже молодих і літніх людей.

Ускладнення

Залежно від тяжкості гіпотермії може виникнути наступне:

• Холодовий діурез
• Рабдоміоліз
• Аспірація
• Гіперкаліємія
• Обмороження
• Гостре ураження нирок
• Набряк легенів
• Атаксія
• Аритмія (фібриляція передсердь, шлуночкова аритмія, безпульсова електрична активність)
• Кома
• Панкреатит
• Смерть

Важливі зауваження

• Більшість комерційних термометрів здатні показати лише температуру до 34 °C, тому для оцінки точного рівня гіпотермії потрібен спеціальний термометр з низькими показниками.
• Стравохідний термометр є найточнішим способом визначення температури пацієнта.
• Ректальній температурі потрібно до 1 години, щоб адаптуватися до змін внутрішньої температури.
• Пульсоксиметр може бути неточним, якщо його встановити на пальці через периферичну вазоконстрикцію під час гіпотермії.
• У пацієнтів з гіперкаліємією можуть не спостерігатися типові зміни ЕКГ, пов’язані з підвищенням рівня калію.
• Панель коагуляції, виконана в лабораторії, може не точно відображати фактичну коагулопатію у гіпотермічного пацієнта, оскільки перед оцінкою її зазвичай нагрівають до 37°C.
• J-хвиля асоціюються з гіпотермією, субарахноїдальним крововиливом, ГКС та може реєструватися в нормі.
• ЕКМО та серцево-легеневе шунтування є найбільш інвазивними, але ефективними способами зігрівання нестабільного пацієнта.
• Якщо необхідний центральний доступ, перевага надається стегновій центральній венозній лінії через менше подразнення міокарда та ризик аритмії.
• Якщо пацієнта не вдається зігріти, незважаючи на відповідні методи зігрівання, вторинна гіпотермія, така як гіпоглікемія, інфекція, гіпотиреоз та недостатність надниркових залоз, потребує діагностики.

Профілактика

Гіпотермія є надзвичайно небезпечним станом, яка може призвести до смерті, якщо її швидко не лікувати. На щастя, гіпотермії можна уникнути. Люди не повинні залишатися на вулиці занадто довго, та у холодну погоду бути відповідно одягнені. Якщо одяг мокрий, необхідно якомога скоріше переодягніться.

Деякі групи пацієнтів мають більш високий ризик розвитку гіпотермії. Немовлята та діти раннього віку піддаються підвищеному ризику через недорозвинену систему терморегуляції та відсутність належного піклування. З іншого боку літні люди також піддаються підвищеному ризику розвитку гіпотермії, оскільки вони, як правило, мають численні супутні захворювання. У певних ситуаціях фізичні та когнітивні обмеження можуть перешкодити їм шукати теплішого середовища.

Етапність надання медичної допомоги та мультидисциплінарна команда фахівців.

Загалом, лікування пацієнтів із гіпотермією потребує міжпрофесійної команди медичних працівників.

Персонал швидкої допомоги забезпечує первинний контакт та реанімаційні заходи. Вони знімають мокрий одяг і ініціюють зовнішнє пасивне зігрівання. Після прибуття до лікарні медсестри та лікарі відділення невідкладної допомоги забезпечують додаткове зігрівання пацієнта за допомогою зовнішніх та внутрішніх інвазивних методів зігрівання.

Гіпотермічні пацієнти схильні до багатьох ускладнень і потребують госпіталізації в реанімацію, де буде здійснюватися постійний моніторинг:

• Якщо у пацієнта набряк легенів або аспіраційна пневмонія, важливі консультації пульмонолога та кардіолога.
• Оскільки обмороження є частим наслідком, спеціалісти з лікування ран, хірурги долучаються до лікування. Може знадобитися регулярне очищення рани.
• Оцінювання крові для моніторингу на наявність рабдоміолізу.

Медсестри повинні постійно перебувати і повідомляти про будь-яке погіршення стану пацієнта.

Нефрологи, хірурги та кардіологи можуть знадобитися, якщо необхідні ЕКМО, гемодіаліз або серцево-легеневе шунтування.

Гіпотермія є невідкладною медичною допомогою і вимагає міжпрофесійного командного підходу, включаючи лікарів, спеціалістів, медичних сестер, які співпрацюють у різних дисциплінах, для досягнення оптимальних результатів для пацієнтів.

Для тих, хто вижив, необхідне проведення освітніх заходів, щоб запобігти повторному епізоду. Ці особи повинні уникати алкоголю, одягатися належним чином і мати при собі сумку для виживання з необхідним обладнанням і матеріалами для захисту тіла. Лише завдяки міжпрофесійному командному підходу можна знизити захворюваність на гіпотермію.

Зареєструйтеся на нашому сайті прямо зараз, щоб мати доступ до більшої кількості навчальних матеріалів!

Зареєструватися

Підписатися на наші сторінки:

• Facebook
• Telegram
• Instagram
• Pinterest
• YouTube

Джерела

1. Наказ Міністерства охорони здоров’я України 05.06.2019 № 1269
2. Petrone P, Asensio JA, Marini CP. In brief: Hypothermia. Curr Probl Surg. 2014 Oct;51(10):414-5. переглянути
3. Petrone P, Asensio JA, Marini CP. Management of accidental hypothermia and cold injury. Curr Probl Surg. 2014 Oct;51(10):417-31. переглянути
4. Zafren K. Out-of-Hospital Evaluation and Treatment of Accidental Hypothermia. Emerg Med Clin North Am. 2017 May;35(2):261-279. переглянути
5. Haverkamp FJC, Giesbrecht GG, Tan ECTH. The prehospital management of hypothermia – An up-to-date overview. Injury. 2018 Feb;49(2):149-164. переглянути
6. Dow J, Giesbrecht GG, Danzl DF, Brugger H, Sagalyn EB, Walpoth B, Auerbach PS, McIntosh SE, Némethy M, McDevitt M, Schoene RB, Rodway GW, Hackett PH, Zafren K, Bennett BL, Grissom CK. Wilderness Medical Society Clinical Practice Guidelines for the Out-of-Hospital Evaluation and Treatment of Accidental Hypothermia: 2019 Update. Wilderness Environ Med. 2019 Dec;30(4S):S47-S69. doi: 10.1016/j.wem.2019.10.002. Epub 2019 Nov 15. PMID: 31740369

Читати також:

Пройти інтерактивний практичний курс:

Симулятор клінічного випадку – Виклик служби ЕМД до пацієнта із болем у грудях (ОСКІ станція)

Бригада парамедиків ектренно прибуває за викликом до чоловіка, який відчуває біль у грудях. Необхідно оглянути…

Читати детальніше

Інтерактивний чек-лист ОСКІ/OSCE «Надання невідкладної допомоги пацієнту з болем у грудях – Гострий коронарний синдром з елевацією сегменту ST та його еквіваленти»

Loading...

Email (вкажіть, якщо хочете, щоб результат було відправлено на Вашу пошту)

Дата

ПІБ студента

Група, факультет

---

1. Початок консультації

Вимийте руки та при необхідності одягніть ЗІЗ (засоби індивідуального захисту)

Представтеся пацієнту, вказуючи своє ім’я та посаду

Підтвердіть прізвище, імя та дату народження пацієнта

Поясніть пацієнту мету консультації

Отримайте згоду на консультування та надання медичної допомоги

2. Доступність дефібрилятора

Забезпечити доступність дефібрилятора

Розпочати ЕКГ моніторинг

3. З’ясування основної скарги

Використовуйте відкриті запитання, щоб вивчити скарги пацієнта

4. Деталізація основної скарги

Локалізація: з’ясуйте де болить

Початок: з’ясуйте, коли вперше з’явився біль і чи виник він раптово чи поступово

Характер: попросіть у пацієнта описати, як відчувається біль

Іррадіація: з’ясуйте, чи поширюється біль кудись ще

Супутні симптоми: уточніть, чи є інші супутні симптоми

Динаміка у часі: уточніть, як змінився біль з часом

Фактори, що погіршують або полегшують біль: з’ясуйте, чи є щось, що посилює або полегшує біль

Тяжкість: з’ясуйте, наскільки сильним є біль за шкалою від 0 до 10

Оцініть будь-які зміни в способі життя

5. Збір анамнестичних даних

Збір анамнезу захворювання

Збір анамнезу життя

6. Фізикальне обстеження

Оцінка загального стану та життєво важливих функцій за алгоритмом ABCDE

Візуальна оцінка кольору шкірних покривів, наявності набухання шийних вен, набряків

Оцінка стану серцево-судинної системи

Оцінка стану дихальної системи

Пульсоксиметрія для визначення сатурації крові киснем (норма≥95%)

Киснева терапія (підтримка сатурації більше 94-95%)

7. Забезпечення інтравенозного доступу

Встановлення інтравенозного доступу

Початок інфузії розчину Рінгеру лактату

8. Реєстрація 12-канальної ЕКГ

Зареєструвати ЕКГ

Оцінити наявність/відсутність патологічної елевації ST згідно з формальними критеріями STEMI

Виключення інших причин доброяксіної елевації ST за наявності такої елевації ST – виключити її можливе некоронарне чи гостре коронарне походження: СРРШ, аневризма лівого шлуночка, вторинні зміни ST при ГЛШ, артефакти запису та інші

Оцінка додаткових ЕКГ-патернів та станів, які можуть супроводжуватися критичною оклюзією коронарних артерій (еквіваленти STEMI) - за відсутності елевації ST – переконатися, що немає інших ознак оклюзії коронарної артерії (еквівалентів STEMI)

Встановити локалізацію ішемії міоркаду

Оцінити наявність інфаркту міокарду правого шлуночку

9. Експрес-тест для визначення серцевого тропоніну, міоглобіну, КФК-МВ за можливістю

Терміни підвищення маркерів ураження міокарду

Аналіз інших причин, що можуть призводити до підвищення маркерів некрозу міокарду

10. Встановлення попереднього діагнозу

Критерії ГКС з елевацією сегмента ST

Еквіваленти STEMI

Локалізація

Оцінка по класифікації Killip

11. Медикаментозна терапія (базова)

Ацетилсаліцилова кислота

Антикоагулянт

Нітрогліцерин

Бета-блокатор

Введення розчинів за потребою

Знеболювання

Введення мідозалому при кокаїн-індукованому STEMI

Супутня терапія при необхідності

12. Оцінка часу двері-балон (вибір подальшої тактики реперфузійної терапії, спрямованої на якнайшвидше відновлення коронарного кровотоку в інфаркт-залежній артерії)

Первинне ПКВ

Госпітальний тромболізис з подальшим проведенням ПКВ

13. Дзвінок у найближчий реперфузійний центр

Активація інтервенційної команди реперфузійного центру

14. Надання відповідного інгібітора P2Y12 рецепторів в залежності від обраної стратегії репефузійної терапії

Вибір інгібітора P2Y12 для надання медикаментозної допомоги

15. Проведення тромболітичної терапії за потребою

Критерії відбору пацієнтів для проведення тромболітичної терапії

Оцінка критеріїв успішності фібринолітичної терапії

Вибір препарту для проведення тромболізису

Оцінка абсолютних протипоказів до проведення тромболізису

Оцінка відносних протипоказів до проведення тромболізису

16. Транспортування у найближчий реперфузійний центр

Аналіз затримок при наданні медичної допомоги хворому на гострий коронарний синдром

Моніторинг життєвоважливих показників під час транспортування

Корекція больового синдрому за потребою

Рапортування щодо хворого черговому лікарю-кардіологу екстреної медичної служби приймального відділенні стаціонару під час госпіталізації пацієнта

Всього

Результат:

Всього: 0 / 59

Скинути значення

Додаткові матеріали: https://clincasequest.academy/acs-st-elevation-osce-guide/ https://clincasequest.academy/chest-pain-history-taking/ https://clincasequest.academy/chest-pain/ https://clincasequest.academy/fourth-universal-definition-of-myocardial-infarction/ https://clincasequest.academy/pericarditis/ https://clincasequest.academy/stephen-smiths-formula/ https://clincasequest.academy/early-repolarization-syndrome/ https://clincasequest.academy/brugada-syndrome/ https://clincasequest.academy/wellens-syndrome/ https://clincasequest.academy/aslangers-pattern/…

Читати детальніше

Надання невідкладної допомоги пацієнту з болем у грудях – Гострий коронарний синдром з елевацією сегменту ST та його еквіваленти / ОСКІ/OSCE рекомендації

Початок консультації Вимийте руки та при необхідності надіньте ЗІЗ (засоби індивідуального захисту) Представтеся пацієнту, вказуючи…

Читати детальніше

Інтерактивний чек-лист ОСКІ – Консультування пацієнта з підвищенням рівня МНВ

Loading...

Email (вкажіть, якщо хочете, щоб результат було відправлено на Вашу пошту)

Дата

ПІБ студента

Група, факультет

---

• Початок консультації

Вимийте руки та при необхідності надіньте ЗІЗ (засоби індивідуального захисту)

Представтеся пацієнту, вказуючи своє ім’я та посаду

Підтвердіть прізвище, імя та дату народження пацієнта

Поясніть пацієнту мету консультації

• Аналіз роздумів, побоювань, ускладнень та очікувань пацієнта

Дізнайтеся, що пацієнт зараз розуміє про підвищення рівня МНВ

Запитайте, чи є у пацієнта якісь занепокоєння щодо варфарину

Запитайте, чи є у пацієнта кровотеча зараз або попередня до консультування

Дізнатися, що пацієнт сподівається отримати від консультації

• Аналіз попередніх, наявних результатів МНВ, цілей лікування та поточного дозування варфарину

Оцініть попередні дозування варфарину

Оцініть попередні результати МНВ пацієнта

Оцініть цільовий рівень МНВ пацієнта

Оцініть результати поточного МНВ

• Аналіз факторів, що можуть впливати на підвищення рівня МНВ

Оцініть наявність помилки в прийомі варфарину, низький комплаенс пацієнта, складність режиму прийому варфарину для пацієнта

Оцініть будь-які зміни клінічного стану пацієнта

Оцініть будь-які зміни в ліках

Оцініть будь-які зміни в способі життя

Оцініть зміни у вживанні алкоголю

• Надання медичної допомоги пацієнту за необхідності

Оцінити наявність у пацієнта кровотечі та її важкості

При активній кровотечі одразу після отримання результату МНВ надати невідкладну медичну допомогу

При відсутності кровотечі провести корекцію дозування варфарину

• Кровотечі під час прийому варфарину

Поясніть, що основним побічним ефектом терапії варфарином при підвищенні рівня МНВ є незначна кровотеча

Поясніть поширені типи «менш серйозних кровотеч» і що робити, якщо вони виникають

Поясніть більш рідкісні типи «серйозних кровотеч» та що робити, якщо вони виникають

• Як приймати варфарин

Поясніть, що варфарин слід приймати в один і той же час щодня

Поясніть, що існують різні типи таблеток варфарину

Поясніть, що повинен робити пацієнт, якщо він забув прийняти дозу

Надайте пораду пацієнту повідомляти медичним працівникам, що він приймає варфарин, коли йому призначають нові ліки

Надайте пораду пацієнту повідомити команду лікарів, яка контролює його антикоагуляцію, коли він починає приймати новий препарат

Проконсультуйте пацієнтку про важливість ефективної контрацепції під час прийому варфарину (якщо необхідно)

• Поради щодо подальшого режиму дозування варфарину у відповідності до аналізу причин, що призвели до підвищення МНВ

Оцініть необхідну тривалість прийому супутнього препарату, що взаємодіє з варфарином (тимчасовий характер, хронічний прийом) за необхідністю

Проведіть корегування дозування варфарину за необхідністю

Проведіть відміну варфарину за необхідності

Оцініть раціональність та необхідність спільного прийому антиагрегантів та нестрероїдних протизапальних препартів при необхідності

• Поради щодо способу життя

Проконсультуйте пацієнта про вплив дієти на ефективність варфарину

Проконсультуйте пацієнта про вплив алкоголю на дію варфарину

Проконсультуйте пацієнта щодо чищення зубів, гоління та стоматологічних процедур

• Буклети та попереджувальні картки

Нагадайте пацієнту про інформаційний буклет моніторингу МНВ та інформаційний буклет для пацієнта

Нагадайте про важливість постійного носіння з собою картки з попередженням про прийом антикоагулянту

• Завершення консультації

Підсумуйте основні моменти консультації пацієнту

Запитайте пацієнта, чи є у нього якісь запитання чи побоювання, які не були вирішені

Організуйте відповідне подальше спостереження, призначте дату повторної консультації

Подякуте пацієнту за приділений час

Утилізуйте ЗІЗ належним чином та помийте руки

• Ключові комунікативні навички

Активне слухання

Підбиття підсумків

Виділення ключових знаків

• Ключові клінічні навички

Визначення цільового рівня МНВ в залежності від клінічної ситуації

Аналіз факторів, що можуть впливати на підвищення рівня МНВ

Надання медичної допомоги пацієнту при підвищенні рівня МНВ

Надання порад пацієнту та роз’яснень щодо способу життя, дієти

Всього

Результат:

Всього: 0 / 50

Скинути значення

Зареєструйтеся на нашому сайті прямо зараз, щоб мати доступ до більшої кількості…

Читати детальніше

Симулятор клінічного випадку – Раптове підвищення МНВ у жінки з протезованим мітральним клапаном, яка приймає варфарин (ОСКІ станція)

Пацієнтка з протезованим мітральним клапаном прийшла до клініки антикоагуляції на плановий контроль МНВ, де несподівано…

Читати детальніше

Консультування пацієнта з підвищенням рівня МНВ / ОСКІ рекомендації

Початок консультаціїВимийте руки та при необхідності надіньте ЗІЗ (засоби індивідуального захисту).Представтеся пацієнту, вказуючи своє ім’я…

Читати детальніше

Сообщение Гіпотермія: від теорії до практики появились сначала на КлінКейсКвест.

До групи шлуночкових аритмій входять:

• Шлуночкові передчасні скорочення (передчасні скорочення шлуночків)
  • ектопічні потенціали дії генеруються в шлуночках;
  • зазвичай доброякісний і безсимптомний перебіг, але можуть бути проявом основної патології:
    • ішемія
    • електролітні порушення (найчастіше Mg²⁺ і K⁺)
• Шлуночкова тахікардія. Якщо стійку шлуночкову тахікардію не лікувати, вона може призвести до фібриляції шлуночків
  • може виникнути внаслідок тупої травми грудної клітки;
  • розглянути commotio cordis (тупа травма серця під час реполяризації шлуночків) з вогнищевою травмою грудної клітини над серцем з наступною шлуночковою тахікардією.

• Фібриляція шлуночків.
  • Фібриляція шлуночків  – це тахікардія з широкими комплексами, викликана нерегулярністю електричної активністі і характеризується частотою шлуночків, як правило, більше 300 з дискретними комплексами QRS на електрокардіограмі (ЕКГ).
  • Морфологія QRS при фібриляції шлуночків варіює за формою, амплітудою та тривалістю з помітним нерегулярним ритмом.
  • Надзвичайно небезпечний ритм, який значно погіршує серцевий викид і в кінцевому підсумку призводить до раптової серцевої смерті (РСС), якщо негайно не лікувати.
  • Найпоширеніша причина зупинки серця після ІМпST.

Епідеміологія

Фібриляція шлуночків реєструється майже у 70% пацієнтів із зупинкою серця. Без лікування стан призводить до летального результату протягом декількох хвилин. Рівень виживання пацієнтів з фібриляцією шлуночків за межами лікарень дещо зріс, але багато хто з них продовжує мати залишкове безкисневе ураження мозку та неврологічний дефіцит. Оскільки понад 60% смертей від серцево-судинних захворювань є результатом зупинки серця, фібриляція шлуночків залишається провідною причиною смерті в усьому світі. Сучасні досягнення в імплантації допоміжних пристроїв, таких як імплантований кардіовертер-дефібрилятор (ШКД, ICD), забезбпечують профілактику виникнення ФШ. Багато досліджень визначили ФШ як найбільш поширену основну аритмію у пацієнтів з раптовою серцевою смертю. Серед пацієнтів, госпіталізованих з гострим ІМ, від 5% до 10% мають ФШ або ШТ, а ще 5% мають ФШ або ШТ протягом 48 годин після госпіталізації в стаціонар. А виживаність таких пацієнтів до виписки пацієнтів складає  31,4%.

Етіологія

Фібриляцію шлуночків часто пов’язують із основними структурними захворюваннями серця. При 3-12% випадків інфаркту міокарда (ІМ) розвивається фібриляція шлуночків під час гострої фази. Пацієнти з ІМ з повною оклюзією коронарної артерії при ангіографії, інфарктом передньої стінки, фібриляцією передсердь та передінфарктною стенокардією більш схильні до розвитку фібриляції шлуночків.

Багато поширених станів, пов’язаних з фібриляцією шлуночків, включають електролітні порушення (гіпокаліємія/гіперкаліємія, гіпомагніємія), ацидоз, гіпотермію, гіпоксію, кардіоміопатії, сімейний анамнез раптової серцевої смерті, вроджені аномалії QT, синдром Бругада та вживання алкоголю. У пацієнтів з шлуночковою аритмією в анамнезі, особливо стійкою мономорфною або поліморфною шлуночковою тахікардією, може розвинутися фібриляція шлуночків при наявності сприятливих факторів ризику.  Зараз все більше визнається генетична схильність до фібриляції шлуночків. У дослідженні AGNES визначено схильності до розвитку фібриляції шлуночків у локусі 21q21.

Таким, чином до факторів ризику виникнення шлуночкових аритмій слід віднести:

• ішемія та інфаркт міокарда;
• гіпертрофія шлуночків;
• синдроми подовженого інтервалу QT;
• клапанна хвороба серця;
• вроджені аномалії серця;
• електролітні порушення;
• ацидоз, гіпотермія, гіпоксія;
• синдром короткого інтервалу QT.

Етіологічні причини ФШ підсумовано у таблиці:

Патофізіологія

ФШ виникає, коли частини міокарда шлуночків деполяризуються безладно і некоординовано. ФШ є результатом наступного:

• Аномальне формування імпульсів
  • Підвищений автоматизм: клітини Пуркіньє навколо ішемізованих ділянок під час ІМ можуть ініціювати шлуночкову тахікардію.
  • Запущена активність: в ранній період чи після деполяризації можна подолати рефрактерний поріг і створити тригерний потенціал, що спричиняють екстрасистоли.
• Імпульсна провідність
  • Функціональні та анатомічні механізми re-entry допомагають підтримувати шлуночкову аритмію.

Симптоми

Найчастішим проявом ФШ є раптовий колапс від зупинки серця, що призводить до раптової серцевої смерті. Це є результатом неправильного скорочення шлуночків, що призводить до низького серцевого викиду. Напередодні пацієнти можуть скаржитися на ознаки гострого ІМ, такі як біль у грудях, задишка, нудота та блювота перед розвитком ФШ. У пацієнтів із відомим анамнезом ішемічної хвороби серця або застійної серцевої недостатністі може спостерігатися погіршення хронічних симптомів, таких як стенокардія, задишка, ортопное, пароксизмальна нічна задишка та набряк легень. На момент звернення пацієнти без свідомості, не реагують, не мають пульсу, що піддається пальпації. Без проведення невідкладних заходів це призводить до смерті протягом наступних кількох хвилин.

• серцебиття
• симптоми серцевої недостатності, які включають:
  • задишка
  • дискомфорт у грудях
  • синкопе
• зупинка серця

Пацієнти з імплантованим кардіовертером-дефібрилятором можуть відчувати шок від спрацьовування ШКД під час розвитку ФШ.

Діагностика

Гострий розвиток симптомів і результати ЕКГ дозволяють поставити діагноз.

В анамнезі пацієнтів, що вижили після ФШ, слід звернути увагу на сімейний анамнез незрозумілої серцевої смерті, серцево-судинні захворювання пацієнта, список ліків, зокрема аритмогенні препарати, які приймає пацієнт. Також необхідно аналізувати та проводити корекцію оборотних причин ФШ, таких як порушення електролітного балансу, ацидоз та гіпоксія. Хворих з ФШ необхідно оцінити на наявність ішемічної хвороби серця, як основної причини  ФШ: маркери некрозу міокарду, ехокардіографія та невідкладна ангіографія.

Рекомендовані лабораторні дослідження:

• Електроліти сироватки
• Газ артеріальної крові
• Клінічний аналіз крові
• Серцеві ферменти
• Рівні ліків
• Токсикологічний скринінг
• Рівні BNP

Результати ЕКГ

• Хвилі фібриляції різної амплітуди і форми.
• Немає ідентифікованих зубців Р, комплексів QRS або зубців Т
• Частота серцевих скорочень від 150 до 500 за хвилину
• Шторм ФШ: виявляється 3 або більше епізоди ФШ або відповідні поштовхи від ШКД протягом 24 годин

На ЕКГ також можуть бути виявлені:

• Ознаки інфаркту міокарда;
• Синдром Бругада;
• Довгий або короткий інтервал QT;
• Синдром WPW;
• Прояви токсичності дигіталісу;
• Хвиля епсилон (аритмогенна правошлуночкова кардіоміопатія).

Ехокардіографія зазвичай проводиться для оцінки руху стінок міокарду, фракції викиду та будь-яких клапанних вад серця. Крім того, по даним ехокардіографії може бути ідентифіковано перикардіальну рідину, яка могла бути наслідком СЛР.

Важливим є електрофізіологічне дослідження. Пацієнти з індукованими мономорфними шлуночковими аритміями можуть бути кандидатами на імплантацію штучного-кардіовертера дифібрилятору.

Алгоритм надання медичної допомоги

У зв’язку з високим рівнем смертності та надзвичайною гостротою захворювання пацієнти з ФШ потребують негайної медичної допомоги. Медичні працівники повинні негайно розпочати лікування, орієнтоване на рекомендації, відповідно до протоколу надання невідкладної допомоги при ФШ, зокрема за протоколами Advanced Cardiac Life Support (ACLS). Якщо медичний працівник відхиляється від рекомендацій ACLS, то у пацієнта менша ймовірність виживання. Усім пацієнтам із зупинкою серця необхідно пройти первинне обстеження під час отримання якісної СЛР. Безпульсова ШТ і ФШ є ритмами, які піддаються шоку, і як тільки персонал ідентифікує такий ритм як ФШ, пацієнтів слід негайно шокувати 120-200 джоулями на двофазному дефібриляторі або 360 джоулями, використовуючи монофазний. Пацієнти, які отримали швидку дефібриляцію, показали кращу виживаність (39,3%) порівняно з пацієнтами, у яких дефібриляція була відкладена на 2 хвилини або більше (22,2%). Також важливим є застосування адреналіну та аміодарону відповідно до протоколу ACLS пацієнтам, у яких зберігається ФШ, незалежно від отримання 3 розрядів. Аміодарон значно покращує виживаність до госпіталізації, не впливаючи на виживання до виписки з лікарні.  Не менш важливим є виявлення та усунення причин, що викликали ФШ. Фахівці повинні вжити специфічних для причини заходів, таких як контроль дихальних шляхів, корекція електролітів, введення рідини, декомпресія пневмотораксу, дренажна тампонада під час реанімації пацієнта.

1. Проведіть первинну оцінку
   • Проводьте якісну СЛР
   • Встановіть прохідність дихальних шляхів та забезпечте пацієнта киснем для підтримки насичення киснем > 94%
   • Слідкуйте за серцевим ритмом і кров’яним тиском

Якісна СЛР

Ефективні натискання та дефібриляція є найголовнішими компонентами реанімації під час зупинки серця. Ознакою ефективного натискання є:

• частота натискань не менше 100 та не більше 120/хв.;
• глибина натискань на грудну клітку не менше 5 см і не більше 6 см у дорослих і дітей або 4 см у малюків; глибина натискань у підлітків пубертатного віку така сама, як і у дорослих;
• дозвольте грудній клітці повністю повернутись у вихідне положення після кожного натискання на грудну клітку – розправлення грудної клітки (не слід спиратись на грудну клітку);
• мінімізуйте перериви між натисканнями;
• уникайте втоми працівників ЕМД шляхом зміни кожні 2 хвилини. Деякі екіпажі ЕМД застосовують тактику розташування по одному рятувальнику з кожної сторони грудної клітки, змінюючи один одного кожну хвилину або кожні 100 натискань;
• уникайте надмірної вентиляції та пам’ятайте про можливість відстрочення контролю дихальних шляхів;
• якщо немає потреби в застосуванні спеціальних повітроводів, розгляньте наступне:
  • пасивна вентиляція з використанням нереверсивної маски протягом 3- 4 циклів натискань на грудну клітку (при підозрі на певну етіологію зупинки серця). Застосуйте вентиляційний мішок АМБУ або надгортанний повітровід після 3-4 циклів;
  • вентилюйте мішком АМБУ кожні 10-15 безперервних натискань на грудну клітку. Вентиляція відбувається під час підйому стінок грудної клітки. Для дорослих співвідношення компресій до вдихів становить 30:2, для дітей 15:2 за наявності двох працівників ЕМД;
  • після встановлення інтубаційної трубки частота вентиляції не має перевищувати 10 вдихів/хвилину (1 вдих кожні 6 секунд або 1 вдих кожні 10 натискань) у дорослих. У дітей у разі встановлення інтубаційної трубки рекомендована частота вентиляції 1 вдих кожні 3-5 секунд (12- 20 вдихів/хвилину). Якщо немає протекції дихальних шляхів, співвідношення компресії та вентиляції 30:2;
  • капрограф необхідно використовувати для моніторингу ефективності компресій:
    а) якщо СО2 видиху менше 10 мм.рт.ст під час первинної фази реанімації, спробуйте покращити якість натискань;
    б) пам’ятайте про можливість застосування моніторів з біометричними даними, оскільки вони можуть допомогти у чіткому дотриманні усіх положень настанов.

Варіанти контролю прохідності дихальних шляхів:

а) пасивна вентиляція:
– оксигенотерапія з використанням нереверсивної маски та встановленим орофарингеальним повітроводом;
– певна кількість кисню буде входити з кожним натисканням на грудну клітку – дана процедура може продовжуватись 3-4 цикли натискань на грудну клітку (6-8 хвилин), після цього потрібно застосувати мішок АМБУ і надгортанний повітровід (деталі нижче);

б) вентиляція мішком АМБУ з частотою 10 вдихів/хв (один вдих кожних 10 натискань) виконується під час повернення стінок грудної клітки до норми (а не в момент натискання на грудну клітку), не перериваючи натискання;

в) вентиляція мішком АМБУ з частотою 30:2 (число натискань:число вдихів) – кожні 30 натискань супроводжуються 2 вдихами мішком, після чого одразу продовжуються натискання на грудну клітку
– при роботі з дітьми: при одночасній роботі кількох працівників системи ЕМД рекомендованим співвідношенням натискань до вдихів є 15:2 (якщо один рятувальник – 30:2);
– при роботі з дітьми: для новонароджених є рекомендованим співвідношення 3:1;

г) встановлення інтубаційних трубок:
– встановлення надгортанного повітроводу або ендотрахеальної трубки не повинно перешкоджати проведенню компресій;
– вентиляція відбувається з частотою 10 вдихів/хв (для дорослих);
– для дітей рекомендована частота – 1 вдих кожні 3-5 секунд (12-20 вдихів/хвилину).

2. Якщо пацієнт має шлуночкову тахікардію або фібриляцію шлуночків – це ШОКОВІ ритми.
3. Застосуйте прокладки дефібрилятора і дайте шоковий розряд 120-200 Дж на двофазному дефібриляторі або 360 Дж, використовуючи монофазний дефібрилятор.
4. Продовжуйте високоякісну СЛР протягом 2 хвилин (поки інші намагаються встановити внутрішньовенний або в/кістковий доступ).
5. Після 2 хвилин СЛР перевірте ритм.
6. Якщо монітор і оцінка показують асистолію або безпульсову електричну активність, перейдіть до алгоритму дій при Асистолії/безпульсовій електричній активності.
7. Вводьте адреналін по 1 мг кожні 3-5 хвилин.
8. Продовжуйте високоякісну СЛР протягом 2 хвилин (поки інші намагаються встановити внутрішньовенний або в/кістковий доступ).
9. Після 2 хвилин СЛР перевірте ритм.
10. За потреби застосуйте дефібриляцію.
11. Аміодарон в/в 300 мг (краще лідокаїну); Можна повторити 150 мг АБО можна використовувати лідокаїн 1-1,5 мг/кг.
12. Після 2 хвилин СЛР перевірте ритм.
13. За потреби застосуйте дефібриляцію.
14. Якщо пацієнт досягає відновлення спонтанного кровообігу, надайте допомогу після зупинки серця.

Як тільки пацієнт досягає відновлення спонтанного кровообігу, лікарі повинні розпочати оцінку наявності ішемічної хвороби серця.

Лікування пацієнта після зупинки серця

Лікування постраждалого від зупинки серця має продовжуватися після реанімації, щоб оптимізувати результати та покращити прогноз.

Алгоритм лікування після зупинки серця включає наступні кроки:

1. Перевірте відновлення спонтанної циркуляції.
2. Перевірте дихальні шляхи, включаючи розміщення ендотрахеальної трубки, і забезпечуйте 10 вдихів на хвилину.
3. Використовуючи капнографію, титруйте кисень, щоб підтримувати PETCO2 на рівні 35-40 мм рт.ст. Якщо у вас немає доступу до апарату для капнографії, титруйте кисень, щоб підтримувати насичення киснем від 92% до 98%.
4. Встановіть та підтримуйте в/в доступ для введення ліків. Підтримуйте систолічний артеріальний тиск вище 90 мм рт.ст. та/або середній артеріальний тиск вище 65 мм рт. При низькому кров’яного тиску розгляньте один або кілька з наступних методів лікування:
5. Введіть в/в  1-2 літри фізіологічного розчину або розчин Рінгера  лактата
6. Почніть в/в інфузію адреналіну або дофаміну
7. Розгляньте норадреналін для надзвичайно низького систолічного артеріального тиску.
8. Зареєструйте ЕКГ у 12 відведеннях і проведіть диференційний діагноз з інфарктом міокарда. Якщо є підозра на інфаркт міокарда, розгляньте можливість черезшкірного коронарного втручання (ЧКВ) для відкриття коронарних артерій.
9. Визначте, чи знаходиться пацієнт у комі.

Якщо у комі:

• Цільове регулювання температури якомога швидше, підтримуючи температуру тіла 32-36°C протягом 24 годин.
• Контроль ендотрахеальної трубки та оцінювати наявність безсудомних нападів (лікувати, якщо є).
• Провести КТ голови.
• Підтримувати показники кисню, глюкози, вуглекислого газу тощо.
• Уникати баротравми

Якщо НЕ в комі (прокинувся):

• Підтримувати показники кисню, глюкози, вуглекислого газу тощо.
• Уникати баротравми.

Диференційна діагностика

Важливо відрізнити ФШ від безімпульсної електричної активності (PEA)/асистолії, оскільки обидва ці стани контролюються по-різному: ФШ – це шоковий ритм, який може піддаватися лікуванню за допомогою проведення дефібриляції, безімпульсної електричної активності (PEA)/асистолії – нешокові ритми, які не піддаються лікуванню за допомогою проведення дефібриляції . Слід враховувати й інші причини раптового колапсу, такі як розшарування аорти та тромбоемболію легеневої артерії.

Наведені нижче стани можна легко сплутати з ФШ на ЕКГ і їх слід виключити:

• Поліморфна шлуночкова тахікардія
• Torsade de pointes
• Тріпотіння шлуночків
• Безімпульсна електрична активність
• Прискорений ідіовентрикулярний ритм
• Суправентрикулярна тахікардія з аберантністю

Ускладнення

• Безкиснева черепно-мозкова травма
• Постдефібриляційні аритмії
• Травми від СЛР та реанімації
• Опіки шкіри
• Довготривала інвалідність
• Травма міокарда
• Смерть

В деяких дослідженнях було показано, що легка гіпотермія покращує результати, і її слід розглянути.

Консультації

Пацієнти мають отримувати наступні консультації із залученням наступних спеціалістів:

• Кардіолог (вставновлення причини розвитку ФШ, виключення або підтвердження гострого інфаркту міокарду або інших захворювань серця);
• Електрофізіолог (оцінка необхідності імплантації штучного кардіовертера дефібрилятора);
• Інтервенційний кардіолог (діагностика оклюзій та субоклюзій коронарних артерій при атеросклеротичній хворобі коронарних судин);
• Невропатолог (встановити наявність неврологічного дефіциту – безкисневе ураження мозку після реанімаційних заходів, – та скласти план реабілітації);
• Нефролог (виключення ниркової недостатності);
• Пульмонолог (переконатися, що під час реанімації не відбулася аспірація, травми)
• Дієтолог (встановити, що причиною ФШ не були наслідки порушення харчування).

Пацієнти після успішно проведеної реанімації потребують ретельного спостереження медсестер, оскільки вірогідність рецидиву ФШ є високою.

Прогноз

Прогноз ФШ залежить від часу від початку до раннього втручання та проведення дефібриляції. Більш короткі затримки у наданні медичної допомоги пов’язані з рівнем виживання до 50%. У пацієнтів з ІМ з підйомом ST рання ФШ (яка виникає протягом менше 24 годин) асоціюється з підвищеною смертністю порівняно з пізньою ФШ (яка виникає пізніше 24 годин).

ФШ може бути ліковано поза лікарнею, оскільки дефібрилятори стають більш доступними в багатьох місцях. Але результат успішної реанімації таких хворих падає зі швидкістю 5-10% за кожну відкладену хвилину. Навіть за ідеальних обставин 30-40% пацієнтів виживають, але у багатьох також розвивається залишковий неврологічний дефіцит через аноксію/гіпоксію. Повне одужання наступає рідко.

Результати для пацієнтів можна покращити, поширюючи обізнаність про стан та виявляючи пацієнтів із ризиком розвитку ФШ. Результати зупинки серця та ФШ залежить від часу від зупинки до початку надання медичної допомоги. Навчання загальної популяції основам реанімації може допомогти уникнути затримок у лікуванні та покращити результати пацієнтів на догоспітальному етапі лікування.

Командний підхід в проведенні реанімаційних заходів

Велике значення під час проведення реанімації пацієнтів має командна робота. Успішна реанімація – це результат відмінної комунікації, професійності та розуміння своїх обов’язків. Лікарі, медсестри об’єднуються та беруть на себе відповідальність за успіх команди. Визначення та встановлення ролей між різними членами команди може покращити результати надання медичної допомоги при внутрішньолікарняній зупинці серця.

Симуляційні тренінги для оцінки готовності можуть допомогти підвищити якість реанімаційних заходів.

Пройти інтерактивний практичний тренінг в платформі симуляційного навчання можна за посиланням 10 патернів електролітних порушень в практиці лікаря: розбір клінічних випадків

Дана стаття має ознайомлювальний характер. Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я. Застосування будь-яких препаратів, що згадані в даній статті, можливе лише за призначенням та наглядом лікаря.

Зареєструйтеся на нашому сайті прямо зараз, щоб мати доступ до більшої кількості навчальних матеріалів!

Зареєструватися

Підписатися на наші сторінки:

• Facebook
• Telegram
• Instagram
• Pinterest
• YouTube

Джерела

1. American College of Cardiology/American Heart Association Task Force on Clinical Data Standards (ACC/AHA/HRS Writing Committee to Develop Data Standards on Electrophysiology). Buxton AE, Calkins H, Callans DJ, DiMarco JP, Fisher JD, Greene HL, Haines DE, Hayes DL, Heidenreich PA, Miller JM, Poppas A, Prystowsky EN, Schoenfeld MH, Zimetbaum PJ, Goff DC, Grover FL, Malenka DJ, Peterson ED, Radford MJ, Redberg RF. ACC/AHA/HRS 2006 key data elements and definitions for electrophysiological studies and procedures: a report of the American College of Cardiology/American Heart Association Task Force on Clinical Data Standards (ACC/AHA/HRS Writing Committee to Develop Data Standards on Electrophysiology). Circulation. 2006 Dec 05;114(23):2534-70. (читати)
2. Jabbari R, Engstrøm T, Glinge C, Risgaard B, Jabbari J, Winkel BG, Terkelsen CJ, Tilsted HH, Jensen LO, Hougaard M, Chiuve SE, Pedersen F, Svendsen JH, Haunsø S, Albert CM, Tfelt-Hansen J. Incidence and risk factors of ventricular fibrillation before primary angioplasty in patients with first ST-elevation myocardial infarction: a nationwide study in Denmark. J Am Heart Assoc. 2015 Jan 05;4(1):e001399. (читати)
3. Adabag AS, Luepker RV, Roger VL, Gersh BJ. Sudden cardiac death: epidemiology and risk factors. Nat Rev Cardiol. 2010 Apr;7(4):216-25. (читати)
4. Al-Khatib SM, Stevenson WG, Ackerman MJ, Bryant WJ, Callans DJ, Curtis AB, Deal BJ, Dickfeld T, Field ME, Fonarow GC, Gillis AM, Granger CB, Hammill SC, Hlatky MA, Joglar JA, Kay GN, Matlock DD, Myerburg RJ, Page RL. 2017 AHA/ACC/HRS Guideline for Management of Patients With Ventricular Arrhythmias and the Prevention of Sudden Cardiac Death: Executive Summary: A Report of the American College of Cardiology/American Heart Association Task Force on Clinical Practice Guidelines and the Heart Rhythm Society. J Am Coll Cardiol. 2018 Oct 02;72(14):1677-1749. (читати)

Читайте також:

Консультування вагітної пацієнтки при підозрі на шлуночкові екстрасистоли високих градацій – ОСКІ рекомендації

Початок консультації Вимийте руки та одягніть ЗІЗ, якщо це необхідно. Представтесь пацієнту, вказавши своє ім’я…

Читати детальніше

Консультування пацієнта при підозрі на тромбоемболію легеневої артерії – ОСКІ рекомендації

Початок консультації Вимийте руки та одягніть ЗІЗ, якщо це необхідно. Представтесь пацієнту, вказавши своє ім’я…

Читати детальніше

Консультування пацієнта з підозрою на аортальний стеноз/ ОСКІ рекомендації

Початок консультації Вимийте руки та одягніть ЗІЗ, якщо це необхідно. Представтесь пацієнту, вказавши своє ім’я…

Читати детальніше

Консультування пацієнта з підозрою на синдром Такоцубо – рекомендації ОСКІ

Початок консультації Вимийте руки та одягніть ЗІЗ, якщо це необхідно. Представтесь пацієнту, вказавши своє ім’я…

Читати детальніше

Тромбоемболія легеневої артерії

Визначення Тромбоемболія легеневої артерії (ТЕЛА) – це часткова або повна закупорка стовбура, крупних, середніх і…

Читати детальніше

Синдром Такоцубо

Синдром Такоцубо – це синдром, який характеризується розвитком гострого транзиторного (до 3 тижнів) порушення систолічної…

Читати детальніше

Сообщение Фібриляція шлуночків: алгоритм дій появились сначала на КлінКейсКвест.

Асистолія – це припинення електричної та механічної діяльності серця. Асистолія зазвичай виникає як погіршення порушень електричної активності, що передували її розвитку – неперфузійних шлуночкових ритмів: фібриляція шлуночків або шлуночкова тахікардія без пульсу. Крім того, безпульсова електрична активність (Pulseless Electrical Activity – PEA) може зупинитися і перейти в асистолію. Пацієнти із раптовою зупинкою серця, які мають асистолію як початковий ритм, мають надзвичайно поганий прогноз (10% виживають до госпіталізації, від 0 до 2% виживають до виписки з лікарні). Асистолія являє собою кінцевий ритм зупинки серця.

Зверніть увагу на порівняльну характеристику безпульсової електричної активності (PEA) та асистолії.

При позалікарняній зупинці серця тривалі реанімаційні заходи у пацієнта, який перебуває в асистолії, навряд чи будуть супроводжуватися покращенням прогнозу пацієнта.

Етіологія

Завжди перевіряйте, що поява асистолії на ЕКГ не є несправністю обладнання. Переконайтеся, що електроди добре контактують з людиною, усі кабелі під’єднані, коефіцієнт посилення налаштований належним чином, а живлення увімкнено.

Поширені причини ізоелектричної лінії, яка не є асистолією:

1. Вільні або роз’єднані проводи.
2. Втрата живлення ЕКГ-монітора.
3. Низьке посилення сигналу на ЕКГ-моніторі.

Причини асистолії при зупинці серця широкі і різноманітні. Асистолія зазвичай виникає внаслідок зупинки тривалої фібриляції шлуночків. Крім того, спроба дефібриляції шлуночкової тахікардії або фібриляції шлуночків може призвести до асистолії. Однак будь-яка причина зупинки серця може в кінцевому підсумку призвести до асистолії, якщо її не лікувати.

При оцінці пацієнта з початковим серцевим ритмом асистолії необхідно враховувати оборотні причини. Корисна мнемоніка, яка викладається в Advanced Cardiac Life Support (ACLS) для оборотних причин зупинки серця, включає H’s і T’s.

Оборотні причини зупинки серця

Hs включають гіповолемію, гіпоксію, іон водню (ацидоз), гіпо/гіперкаліємію та гіпотермію. Ts включають напружений пневмоторакс, тампонаду (серцева), токсини та тромбоз (як легеневий, так і коронарний). У разі виявлення, ці випадки слід негайно лікувати.

Гіповолемія та гіпоксія легко усуваються і є двома найпоширенішими причинами безімпульсної електричної активності (PEA).

Патофізіологія

Асистолія виникає внаслідок порушень у внутрішній електричній системі серця або з причини позасерцевих причин. Екстракардіальні причини різноманітні. Вони включають Hs і Ts, розглянуті вище, та їх причини. Асистолія зазвичай виникає як погіршення неперфузійних шлуночкових ритмів. Якщо швидко не розпочати лікування, відбудеться електричне та механічне припинення серцевої діяльності.

Клінічні дані

• Симптоми – зупинка серця
• Об’єктивно – відсутність пульсу, відсутність дихання

Пацієнт із зупинкою серця не реагує на будь-які подразники і не має спонтанного дихання та пульсу при пальпації. Необхідно оцінити чи нормально дихає пацієнт. Акцент робиться на тому, що «задишка» або агональне дихання є аномальним. Якщо пацієнт не дихає або має лише агональне дихання, особа, що надає невідкладну допомогу повинна перевірити пульс на сонній артерії у дорослого, який не реагує, або пульс на плечовій  артерії у дитини, яка не реагує, протягом не більше 10 секунд. Якщо пульс не відчувається або особа, що проводить оцінку, не впевнена, чи відчував пульс, слід негайно розпочати СЛР.

Оцінка

При кардіологічному моніторингу виявляється асистолія. При асистолії на кардіомоніторі відсутня форма хвилі, лише ізоелектрична «плоска» лінія. Це включає відсутність зубців Р, комплексів QRS і зубців Т.

Важливо отримати склад газу в артеріальній крові та рівня калію. Якщо можливо, можна зробити ехокардіограму, щоб задокументувати відсутність або наявність руху серцевої стінки.

Диференційна діагностика

Стани, що можуть приводити до асистолії:

• Ацидоз
• Гіперкаліємія
• Гіпокаліємія
• Гіпотермія
• Гіповолемія
• Гіпоксемія
• Синкопе
• Фібриляція шлуночків

Лікарі повинні розрізняти асистолію та фібриляцію шлуночків, яка може реагувати на дефібриляцію.

Лікування

Мета

1. Відновлення спонтанного кровообігу.
2. Збереження неврологічних функцій.
3. Якісні компресії грудної клітки/СЛР з мінімальним перериванням натискання на грудну клітку.

Пацієнт з зупинкою серця потребує правильного балансу між лікуванням та оцінкою.

Алгоритм надання медичної допомоги при асистолії та безпульсовій електричній активності (PEA):

1.Проведення серцево-легеневої реанімації, розширеної серцево-судинної підтримки життя

• Циркуляція
• Дихальні шляхи
• Дихання
  Лікувати асистолію слід відповідно до поточних рекомендацій СЛР. Якісна СЛР є основою лікування та найважливішим провісником сприятливого результату. Виконувати компресії грудної клітки, забезпечити подачу кисня і підключити пацієнта до дефібрилятора.
• Виконайте якісну СЛР
• Контролю прохідності дихальних шляхів та забезпечення киснем для підтримки насичення киснем > 94%
• Слідкуйте за серцевим ритмом і кров’яним тиском

Якісна СЛР

Ефективні натискання та дефібриляція є найголовнішими компонентами реанімації під час зупинки серця. Ознакою ефективного натискання є:

• частота натискань не менше 100 та не більше 120/хв.;
• глибина натискань на грудну клітку не менше 5 см і не більше 6 см у дорослих і дітей або 4 см у малюків; глибина натискань у підлітків пубертатного віку така сама, як і у дорослих;
• дозвольте грудній клітці повністю повернутись у вихідне положення після кожного натискання на грудну клітку – розправлення грудної клітки (не слід спиратись на грудну клітку);
• мінімізуйте перериви між натисканнями;
• уникайте втоми працівників ЕМД шляхом зміни кожні 2 хвилини. Деякі екіпажі ЕМД застосовують тактику розташування по одному рятувальнику з кожної сторони грудної клітки, змінюючи один одного кожну хвилину або кожні 100 натискань;
• уникайте надмірної вентиляції та пам’ятайте про можливість відстрочення контролю дихальних шляхів;
• якщо немає потреби в застосуванні спеціальних повітроводів, розгляньте наступне:
  • пасивна вентиляція з використанням нереверсивної маски протягом 3- 4 циклів натискань на грудну клітку (при підозрі на певну етіологію зупинки серця). Застосуйте вентиляційний мішок АМБУ або надгортанний повітровід після 3-4 циклів;
  • вентилюйте мішком АМБУ кожні 10-15 безперервних натискань на грудну клітку. Вентиляція відбувається під час підйому стінок грудної клітки. Для дорослих співвідношення компресій до вдихів становить 30:2, для дітей 15:2 за наявності двох працівників ЕМД;
  • після встановлення інтубаційної трубки частота вентиляції не має перевищувати 10 вдихів/хвилину (1 вдих кожні 6 секунд або 1 вдих кожні 10 натискань) у дорослих. У дітей у разі встановлення інтубаційної трубки рекомендована частота вентиляції 1 вдих кожні 3-5 секунд (12- 20 вдихів/хвилину). Якщо немає протекції дихальних шляхів, співвідношення компресії та вентиляції 30:2;
  • капрограф необхідно використовувати для моніторингу ефективності компресій: а) якщо СО2 видиху менше 10 мм.рт.ст під час первинної фази реанімації, спробуйте покращити якість натискань; б) пам’ятайте про можливість застосування моніторів з біометричними даними, оскільки вони можуть допомогти у чіткому дотриманні усіх положень настанов.

Варіанти контролю прохідності дихальних шляхів:

а) пасивна вентиляція:
– оксигенотерапія з використанням нереверсивної маски та встановленим орофарингеальним повітроводом;
– певна кількість кисню буде входити з кожним натисканням на грудну клітку – дана процедура може продовжуватись 3-4 цикли натискань на грудну клітку (6-8 хвилин), після цього потрібно застосувати мішок АМБУ і надгортанний повітровід (деталі нижче);

б) вентиляція мішком АМБУ з частотою 10 вдихів/хв (один вдих кожних 10 натискань) виконується під час повернення стінок грудної клітки до норми (а не в момент натискання на грудну клітку), не перериваючи натискання;

в) вентиляція мішком АМБУ з частотою 30:2 (число натискань:число вдихів) – кожні 30 натискань супроводжуються 2 вдихами мішком, після чого одразу продовжуються натискання на грудну клітку
– при роботі з дітьми: при одночасній роботі кількох працівників системи ЕМД рекомендованим співвідношенням натискань до вдихів є 15:2 (якщо один рятувальник – 30:2);
– при роботі з дітьми: для новонароджених є рекомендованим співвідношення 3:1;

г) встановлення інтубаційних трубок:
– встановлення надгортанного повітроводу або ендотрахеальної трубки не повинно перешкоджати проведенню компресій;
– вентиляція відбувається з частотою 10 вдихів/хв (для дорослих);
– для дітей рекомендована частота – 1 вдих кожні 3-5 секунд (12-20 вдихів/хвилину).

2. Визначте, чи є у пацієнта шоковий ритм, який може піддаватися терапії за допомогою проведення дефібриляції.
Безпульсова електрична активність та асистолія НЕ Є ШОКОВИМИ РИТМАМИ, тобто проведення дефібриляції не призведе до відновлення серцевого ритму. Тому, якщо на кардіомоніторі відмічається асистолія, не слід робити спроби дефібриляції.

3. Продовжуйте якісну СЛР протягом 2 хвилин (поки інші намагаються встановити доступ внутрішньовенний або внутрішньо кістковий доступ).
Високоякісну СЛР слід продовжувати з мінімальними (менше п’яти секунд) перервами. СЛР не слід припиняти для проведення ендотрахеальної інтубації.

4. Введіть адреналін 1 мг якомога швидше і далі кожні 3-5 хвилин.
Адреналін (1 мг внутрішньовенно або внутрішньокістково) слід вводити кожні три-п’ять хвилин. Вводити адреналін кожні 3-5 хвилин разом з натисканням на грудну клітку до тих пір, поки у пацієнта не почнеться шоковий ритм або відновлення спонтанного кровообігу.

5. Після 2 хвилин СЛР перевірте ритм.
Перевірку ритму слід виконувати через 2 хвилини (5 циклів) СЛР. Обмежте перевірку ритму менше ніж 10 секундами, щоб мінімізувати перерви в СЛР. Перевірку пульсу слід виконувати, коли перевірка ритму виявляє зміну ритму на ритм, який організований і може генерувати пульс.

6. Якщо монітор і оцінка демонструють шлуночкову тахікардію  або фібриляцію шлуночків, перейдіть до алгоритму Шлуночкова тахікардія/Фібриляція шлуночків, де необхідне проведення дефібриляції.

7. Оцінка та лікування оборотних причин

Усунення основної причини (H’s і T’s):

• Гіпотермія – зігрівання
• H+ (ацидоз) – корекція ацидозу
• Гіпо- або гіперкаліємія
  • Гіпокаліємія – введення калієм
  • Гіперкаліємія – глюконат кальцію та інсулін-декстроза
• Гіпоксія – кисень та убезпечити дихальні шляхи
• Гіповолемія – введення рідини
• Тромбоз (наприклад, інфаркт міокарда та тромбоемболія легеневої артерії) – тромболітики
• Тампонада – перикардіоцентез
• Напружений пневмоторакс – декомпресія
• Токсини – антидоти (наприклад, гідроксокобаламін при токсичності ціанідів)

Увага! НЕ ВИКОРИСТОВУВАТИ Атропін при безпульсовій електричній активності (PEA) та асистолії.

Хоча немає доказів того, що атропін має шкідливий вплив під час брадикардії або асистолічної зупинки серця, рутинне застосування атропіну під час PEA або асистолії не має терапевтичного ефекту. Тому останні рекомендації виключили атропін з алгоритму надвання медичної допомоги при зупинці серця.

8. Якщо пацієнт досягає відновлення спонтанного кровообігу, надайте допомогу після зупинки серця.

Асистолія вважається термінальним ритмом зупинки серця. Тому обговорення припинення реанімаційних заходів слід розглядати під час внутрішньолікарняної зупинки серця при відповідній клінічній картині. Пацієнтам із позалікарняною зупинкою серця в асистолії також слід розглянути питання про припинення зусиль відповідно до місцевого протоколу.

Пацієнти, які перебувають у реанімації, повинні перебувати під наглядом у відділенні інтенсивної терапії. Деякі експерти рекомендують викликати гіпотермію всім пацієнтам, які пережили зупинку серця.

Лікування пацієнта після зупинки серця

Лікування постраждалого від зупинки серця має продовжуватися після реанімації, щоб оптимізувати результати та покращити прогноз.

Алгоритм лікування після зупинки серця включає наступні кроки:

1. Перевірте відновлення спонтанної циркуляції.
2. Перевірте дихальні шляхи, включаючи розміщення ендотрахеальної трубки, і забезпечуйте 10 вдихів на хвилину.
3. Використовуючи капнографію, титруйте кисень, щоб підтримувати PETCO2 на рівні 35-40 мм рт.ст. Якщо у вас немає доступу до апарату для капнографії, титруйте кисень, щоб підтримувати насичення киснем від 92% до 98%.
4. Встановіть та підтримуйте в/в доступ для введення ліків. Підтримуйте систолічний артеріальний тиск вище 90 мм рт.ст. та/або середній артеріальний тиск вище 65 мм рт. При низькому кров’яного тиску розгляньте один або кілька з наступних методів лікування:
5. Введіть в/в  1-2 літри фізіологічного розчину або розчин Рінгера  лактата
6. Почніть в/в інфузію адреналіну або дофаміну
7. Розгляньте норадреналін для надзвичайно низького систолічного артеріального тиску.
8. Зареєструйте ЕКГ у 12 відведеннях і проведіть диференційний діагноз з інфарктом міокарда. Якщо є підозра на інфаркт міокарда, розгляньте можливість черезшкірного коронарного втручання (ЧКВ) для відкриття коронарних артерій.
9. Визначте, чи знаходиться пацієнт у комі.

Якщо у комі:

• Цільове регулювання температури якомога швидше, підтримуючи температуру тіла 32-36°C протягом 24 годин.
• Контроль ендотрахеальної трубки та оцінювати наявність безсудомних нападів (лікувати, якщо є).
• Провести КТ голови.
• Підтримувати показники кисню, глюкози, вуглекислого газу тощо.
• Уникати баротравми

Якщо НЕ в комі (прокинувся):

• Підтримувати показники кисню, глюкози, вуглекислого газу тощо.
• Уникати баротравми.

Прогноз

Прогноз при асистолії залежить від причини її виникнення, часу втручання та успіху СЛР. Реанімація, як правило, успішна у випадках зупинки серця через задихання їжею або несправності кардіостимулятора. Загалом прогноз поганий, а виживання ще гірше, якщо після реанімації виникає асистолія. Дані показують, що менше 2% людей з асистолією виживають. Останні дослідження свідчать про покращення результатів, але багато хто продовжує мати залишковий неврологічний дефіцит.

Ускладнення

• Пневмоторакс
• Повітряна емболія
• Розрив селезінки, шлунка або товстої кишки
• Гемоторакс
• Розрив печінки
• Зламані ребра

Командний підхід у наданні медичної допомоги

Усі медичні працівники, включаючи медичних сестер, повинні бути знайомі з асистолією та її лікуванням. У умовах лікарні зазвичай медсестра першою впізнає пацієнта в асистолії і б’є на сполох.

Лікувати асистолію слід відповідно до поточних протоколів надання медичної допомоги. Відповідати за реанімацію і контролювати має одна людина. Якісна СЛР є основою лікування та найважливішим провісником сприятливих результатів. Асистолія – ​​це ритм, який не піддається дефибриляції. Тому, якщо на кардіомоніторі відмічається асистолія, не слід робити спроби дефібриляції.

Після кожної реанімації витратні матеріали слід оновлювати. В стаціонарах необхідно завжди переконатися, що матеріали та обладнання для проведення реанімаційних заходів під час зупинки серця знаходяться в робочому стані та доступні.

Найкращі результати досягаються за допомогою скоординованого міжпрофесійного підходу в команді.

Зареєструйтеся на нашому сайті прямо зараз, щоб мати доступ до більшої кількості навчальних матеріалів!

Зареєструватися

Підписатися на наші сторінки:

• Facebook
• Telegram
• Instagram
• Pinterest
• YouTube

Джерела:

1. Наказ Міністерства охорони здоров’я України 05.06.2019 № 1269
2. Drennan IR, Lin S, Sidalak DE, Morrison LJ. Survival rates in out-of-hospital cardiac arrest patients transported without prehospital return of spontaneous circulation: an observational cohort study. Resuscitation. 2014 Nov;85(11):1488-93. (PubMed)
3. Kleinman ME, Goldberger ZD, Rea T, Swor RA, Bobrow BJ, Brennan EE, Terry M, Hemphill R, Gazmuri RJ, Hazinski MF, Travers AH. 2017 American Heart Association Focused Update on Adult Basic Life Support and Cardiopulmonary Resuscitation Quality: An Update to the American Heart Association Guidelines for Cardiopulmonary Resuscitation and Emergency Cardiovascular Care. Circulation. 2018 Jan 02;137(1):e7-e13. (PubMed)

Консультування вагітної пацієнтки при підозрі на шлуночкові екстрасистоли високих градацій – ОСКІ рекомендації

Початок консультації Вимийте руки та одягніть ЗІЗ, якщо це необхідно. Представтесь пацієнту, вказавши своє ім’я…

Читати докладніше

Консультування пацієнта при підозрі на тромбоемболію легеневої артерії – ОСКІ рекомендації

Початок консультації Вимийте руки та одягніть ЗІЗ, якщо це необхідно. Представтесь пацієнту, вказавши своє ім’я…

Читати докладніше

Консультування пацієнта з підозрою на аортальний стеноз/ ОСКІ рекомендації

Початок консультації Вимийте руки та одягніть ЗІЗ, якщо це необхідно. Представтесь пацієнту, вказавши своє ім’я…

Читати докладніше

Консультування пацієнта з підозрою на синдром Такоцубо – рекомендації ОСКІ

Початок консультації Вимийте руки та одягніть ЗІЗ, якщо це необхідно. Представтесь пацієнту, вказавши своє ім’я…

Читати докладніше

Тромбоемболія легеневої артерії

Визначення Тромбоемболія легеневої артерії (ТЕЛА) – це часткова або повна закупорка стовбура, крупних, середніх і…

Читати докладніше

Синдром Такоцубо

Синдром Такоцубо – це синдром, який характеризується розвитком гострого транзиторного (до 3 тижнів) порушення систолічної…

Читати докладніше

Сообщение Асистолія та безпульсова електрична активність: алгоритм дій появились сначала на КлінКейсКвест.