Лікувальний алгоритм у пацієнта з ГКС з елевацією сегмента ST на госпітальному етапі

Лікувальний алгоритм у пацієнта з ГКС з елевацією сегмента ST на госпітальному етапі.

Оновлення від 14 вересня 2021 року: ГКС з елевацією сегмента ST: діагностика та лікування

Кожен пацієнт з ГКС з елевацією сегмента ST після отримання невідкладної допомоги на догоспітальному етапі, має бути невідкладно госпіталізований до стаціонару.

При цьому абсолютно пріоритетним є госпіталізація до закладу охорони здоровʼя з можливістю проведення невідкладного перкутанного коронарного втручання (ПКВ). На жаль, така можливість є не завжди, і подекуди пацієнти госпіталізуються до закладів охорони здоровʼя без цієї можливості.

Сьогодні ми детально розглянемо алгоритми надання медичної допомоги пацієнтам з ГКС з елевацією сегмента ST в залежності від можливостей закладу охорони здоровʼя, куди був госпіталізований пацієнт.

Діагностичний алгоритм при ГКС з елевацією сегмента ST в разі госпіталізації до лікарні з можливістю проведення невідкладного ПКВ

Основним завданням лікаря реанімаційного відділення є якнайшвидше підтвердження діагнозу гострого інфаркту міокарда з елевацією сегмента ST та проведення реперфузійної терапії (час від першого контакту з медперсоналом до початку процедури не має перевищувати 90-120 хв, у випадку великого переднього інфаркту міокарда не має перевищувати 60 хв).

  1. Деталізація скарг та збір анамнезу хвороби (встановлення точного часу початку больового синдрому, його характеру, локалізації, ірадіації, причини появи, ефективності прийому нітратів; детальне розпитування стосовно препаратів, які були прийняти на догоспітальному етапі для усунення больового синдрому; оцінити, чи був подібний ангінозний біль раніше, чи змінився його характер в динаміці; чи проводилося хворому раніше тромболітична терапія (якщо так, то яким препаратом), коронарна ангіопластика чи аортокоронарне шунтування).
  2. Збір анамнезу життя (надзвичайно важливо встановити, які лікарські препарати пацієнт приймає кожного дня, які приймав перед появою скарг; враховуючи необхідність подальшого призначення антикоагулянтної терапії, необхідно зʼясувати чи є у пацієнта фактори геморагічного ризику (наприклад, шлунково-кишкова кровотеча впродовж останнього місяця, ураження або новоутворення ЦНС, ішемічний інсульт або ТІА впродовж попередніх 6 місяців, геморагічний інсульт будь-якої давнини та інші); інша супутня патологія; алергічні реакції у минулому).
  3. Проведення фізикального обстеження (оцінка загального стану та життєво важливих функцій, детальне обстеження органів та систем)
  4. Лабораторне обстеження (маркери некрозу міокарда-тропонін I і тропонін Т, КФК, МВ-КФК; загальний та біохімічний аналіз крові (білірубіни, АсТ, АлТ, К+, Na+, креатинін, ліпідний спектр крові, глюкоза крові))
  5. Інструментальне обстеження (ЕКГ у 12 відведеннях, ехокардіографія, забезпечення моніторингу ЕКГ, АТ та пульсоксиметрії, рентгенографія органів грудної порожнини за показаннями)

Діагноз ГІМ з елевацією сегмента ST може бути  підтверджено за наявності принаймні 2-х з нижче зазначених критеріїв:

  • ангінозний біль тривалістю більше 20 хвилин;
  • ЕКГ-ознаки гострої ішемії;
  • підвищення рівнів маркерів некрозу міокарда.

Лікувальний алгоритм при ГКС з елевацією сегмента ST в разі госпіталізації до лікарні з можливістю проведення невідкладного ПКВ

  1. Забезпечити правильне положення пацієнта лежачи з піднятою злегка головою, обмежити фізичне навантаження та забезпечити психологічний спокій для зменшення навантаження на міокард.
  2. Оксигенотерапія зволоженим киснем за допомогою маски або через носовий катетер зі швидкістю 3-5 л/хв  (пацієнтам з ознаками гострої серцевої недостатності, за наявності задишки (ЧД>20/хв), при зниженні сатурації крові киснем˂ 95%).
  3. Забезпечення венозного доступу. У разі необхідності (розвиток тяжкої серцевої недостатності, життєзагрожуючих порушень ритму, реанімаційних заходів) доцільне встановлення центрального венозного катетеру за методикою Сельдінгера.
  4. Інтенсивна медикаментозна терапія (проводиться із урахуванням терапії на догоспітальному етапі!)
    • Нітрати (за наявності больового синдрому та клінічних проявів серцевої недостатності): для в/в введення нітрогліцерину використовують інфузійний розчин з концентрацією 100 мкг/мл*.
    • Наркотичні анальгетики: перевага надається морфіну – вводити дробно по 2-5 мг кожні 5-15 хв до припинення больового синдрому та задухи або до появи побічної дії (гіпотензії, пригнічення дихання, нудоти, блювоти). Ненаркотичні анальгетики протипоказані!
    • При значному психомоторному та емоційному збудженні рекомендоване призначення транквілізаторів (перевагу слід віддавати діазепаму).
    • Ацетилсаліцилова кислота (якщо пацієнт не отримав її на догоспітальному етапі та за відсутності абсолютних протипоказань – алергічна реакція, активна кровотеча) – розжувати 325-500 мг.
    • Блокатори рецепторів АДФ (клопідогрель 300 мг; або тикагрелор у навантажувальній дозі 180 мг; прасугрел у навантажувальній дозі 60 мг (прасугрел протипоказаний пацієнтам ≥75 років, пацієнтам з вагою тіла˂60 кг, пацієнтам з інсультом/ТІА в анамнезі).
    • Еноксапарин  0,5 мг/кг в/в болюсно
    • Блокатори бета-адренорецепторів призначаються якомога раніше усім пацієнтам з ГКС без протипоказань до їх застосування (брадикардія, клінічні ознаки гіпотензії або застійної серцевої недостатності): пропранолол до 20 мг, або метопролол до 25 мг сублінгвально чи всередину. Ін’єкційне введення бетаблокаторів показане тільки у випадку гіпертензії та/або тахікардії (метопролол 5-10 мг повільно крапельно або есмолол – 250-500 мг в/в з наступною інфузією 50-100 мкг/кг/хв.).
    • Статини  (аторвастатин 40-80 мг або розувастатин 20-40 мг) рекомендуються усім пацієнтам з ГКС без протипоказань або непереносимості в анамнезі, незалежно від початкових показників холестерину.
    • Інгібітори АПФ призначаються пацієнтам з ознаками серцевої недостатності, систолічною дисфункцією ЛШ, цукровим діабетом та переднім інфарктом міокарда. При непереносимості інгібіторів АПФ призначається блокатор рецепторів ангіотензину 2-го типу – валсартан.
    • Антагоністи альдостерону (спіронолактон 25 мг або еплеренон 25 мг) призначаються пацієнтам із фракцією викиду ≤40% та серцевою недостатністю чи діабетом за відсутності протипоказань (ниркової недостатності чи гіперкаліємії).
    • Блокатори протонної помпи (пантопразол, езомепразол, рабепразол) призначаються усім пацієнтам з ГКС, які отримують подвійну антитромбоцитарну терапію.
  5. При зупинці кровообігу проводяться реанімаційні заходи згідно зі стандартним протоколом. Проведена реанімація не є протипоказанням для проведення первинного ПКВ.
  6. Реперфузійна терапія
    Тактика реперфузійної терапії залежить від строків госпіталізації та клінічного стану пацієнта та результатів ЕКГ:
    • якщо пацієнт надійшов в стаціонар впродовж перших 12 годин від початку симптомів ГІМ, показане невідкладне ПКВ;
    • якщо пацієнт надійшов в стаціонар після 12 годин від початку симптомів ГІМ, але є клінічні симптоми та ЕКГ-ознаки гострої ішемії, показане невідкладне ПКВ;
    • якщо пацієнт надійшов в стаціонар після 12 годин від початку симптомів за відсутності клінічних симптомів та ЕКГ-ознак гострої ішемії, рекомендоване спостереження за пацієнтом в умовах реанімаційного відділення з обовʼязковим продовженням призначеної терапії.

Перипроцедурна терапія перед ПКВ:

  1. Якщо пацієнт на попередніх етапах отримав 300 мг клопідогрелю, необхідно додатково призначити 300 мг до початку втручання (загалом 600 мг);
  2. Ептифібатид призначається у випадках, коли дані ангіографії свідчать про наявність великого тромбу, уповільнення кровотоку або наявності тромботичних ускладнень, препарат вводиться болюсно 180 мкг/кг в/в з інтервалом в 10 хвилин з подальшою інфузією 2,0 мкг/кг/хв. впродовж 18 год;
  3. Антикоагулянти: нефракціонований гепарин у дозі 70-100 ОД/кг в/в болюсно (якщо не планується призначати ептифібатид) або еноксапарин 0,5 мг/кг в/в болюсно (якщо не був введений раніше).

Перипроцедурна терапія перед ПКВ після попередньо проведеної фібринолітичної терапії:

  1. Ацетилсаліцилова кислота: якщо пацієнт перед фібринолітичною терапією отримав навантажувальну дозу аспірину, додатково перед процедурою ПКВ навантажувальна доза аспірину не призначається.
  2. Блокатор рецепторів АДФ:
    • якщо пацієнт перед фібринолітичною терапією отримав необхідну навантажувальну дозу клопідогрелю, то додаткової навантажувальної дози клопідогрелю не потрібно;
    • якщо пацієнт не отримав необхідну навантажувальну дозу клопідогрелю, а ПКВ заплановано провести протягом 24 після фібринолітичної терапії, призначити додатково клопідогрель 300 мг;
    • якщо пацієнт не отримав необхідну навантажувальну дозу клопідогрелю, а ПКВ заплановано провести пізніше ніж 24 години після фібринолітичної терапії, призначити додатково клопідогрель 600 мг;
    • якщо ПКВ заплановано провести пізніше ніж 24 години після лікування фібрин-специфічним препаратом або протягом 48 годин після фібрин-неспецифічного препарату, за відсутності протипоказань (інсульт/ТІА в анамнезі або вік пацієнта≥75 років або вага тіла˂60 кг) рекомендовано прасугрел 60 мг під час ПКВ.

Рекомендації щодо процедури проведення ПКВ

  1. Тромботична оклюзія має лікуватися механічним втручанням (ангіопластика, стентування)
  2. За наявності технічної можливості прохідність інфаркт-залежної артерії при первинному ПКВ має відновлювати стентуванням (на противагу балонній ангіопластиці)
  3. Первинне ПКВ слід обмежити інфаркт-залежною артерією, за винятком кардіогенного шоку та випадків, коли активна ішемія виникла після ПКВ судин, яку вважали інфаркт-залежною
  4. Перевага надається стентам з покриттям, якщо у пацієнта нема протипоказань до пролонгованої подвійної пероральної антикоагулянтної терапії або немає високого ризику кровотеч
  5. За наявності технічного обладнання та досвідченого персоналу можна проводити аспірацію тромбу
  6. Пацієнтам з ГІМ та елевацією сегмента ST (особливо пацієнти з цукровим діабетом) доцільно мінімізувати обсяг контрастної речовини для проведення коронарографії або реперфузійної терапії (не більше 200 мл).
  7. В перші 10 днів після проведення ПКВ необхідний моніторинг рівня креатиніну крові

Діагностичний алгоритм при ГКС з елевацією сегмента ST в разі госпіталізації до лікарні без можливості проведення невідкладного ПКВ

Основним завданням лікаря реанімаційного відділення лікарні без можливості проведення ПКВ є якнайшвидше підтвердження діагнозу гострого інфаркту міокарда з елевацією сегмента ST та проведення реперфузійної терапії. Без сумніву ПКВ є оптимальним методом реперфузійної терапії, однак, якщо пацієнт не може бути доставлений  в спеціалізований заклад з можливістю ПКВ впродовж 90-120 хв, за відсутності протипоказань має проводитися фібринолітична терапія.

  1. Деталізація скарг та збір анамнезу хвороби (встановлення точного часу початку больового синдрому, його характеру, локалізації, ірадіації, причини появи, ефективності прийому нітратів; детальне розпитування стосовно препаратів, які були прийняти на догоспітальному етапі для усунення больового синдрому; оцінити, чи був подібний ангінозний біль раніше, чи змінився його характер в динаміці; чи проводилося хворому раніше тромболітична терапія (якщо так, то яким препаратом), коронарна ангіопластика чи аортокоронарне шунтування).
  2. Збір анамнезу життя (надзвичайно важливо встановити, які лікарські препарати пацієнт приймає кожного дня, які приймав перед появою скарг; враховуючи необхідність подальшого призначення фібринолітичної, антикоагулянтної терапії, необхідно зʼясувати чи є у пацієнта супутні стани або фактори геморагічного ризику (наприклад, шлунково-кишкова кровотеча впродовж останнього місяця, ураження або новоутворення ЦНС, ішемічний інсульт або ТІА впродовж попередніх 6 місяців, геморагічний інсульт будь-якої давнини та інші); інша супутня патологія; алергічні реакції у минулому.
  3. Проведення фізикального обстеження (оцінка загального стану та життєво важливих функцій, детальне обстеження органів та систем)
  4. Лабораторне обстеження (маркери некрозу міокарда-тропонін I і тропонін Т, КФК, МВ-КФК; загальний та біохімічний аналіз крові (білірубіни, АсТ, АлТ, К+, Na+, креатинін, ліпідний спектр крові, глюкоза крові))
  5. Інструментальне обстеження (ЕКГ у 12 відведеннях, ехокардіографія, забезпечення моніторингу ЕКГ, АТ та пульсоксиметрії, рентгенографія органів грудної порожнини за показаннями)

Діагноз ГІМ з елевацією сегмента ST може бути  підтверджено за наявності принаймні 2-х з нижче зазначених критеріїв:

  • ангінозний біль тривалістю більше 20 хвилин;
  • ЕКГ-ознаки гострої ішемії;
  • підвищення рівнів маркерів некрозу міокарда.

Лікувальний алгоритм при ГКС з елевацією сегмента ST в разі госпіталізації до лікарні без можливості проведення невідкладного ПКВ

  1. Забезпечити правильне положення пацієнта лежачи з піднятою злегка головою, обмежити фізичне навантаження та забезпечити психологічний спокій для зменшення навантаження на міокард.
  2. Оксигенотерапія зволоженим киснем за допомогою маски або через носовий катетер зі швидкістю 3-5 л/хв  (пацієнтам з ознаками гострої серцевої недостатності, за наявності задишки (ЧД>20/хв), при зниженні сатурації крові киснем˂ 95%).
  3. Забезпечення венозного доступу. У разі необхідності (розвиток тяжкої серцевої недостатності, загрозливих для життя порушень ритму, реанімаційних заходів) доцільне встановлення центрального венозного катетеру за методикою Сельдінгера.
  4. Інтенсивна медикаментозна терапія (проводиться із урахуванням терапії на догоспітальному етапі!)
    • Нітрати (за наявності больового синдрому та клінічних проявів серцевої недостатності): для в/в введення нітрогліцерину використовують інфузійний розчин з концентрацією 100 мкг/мл*.
    • Наркотичні анальгетики: перевага надається морфіну – вводити дробно по 2-5 мг кожні 5-15 хв до припинення больового синдрому та задухи або до появи побічної дії (гіпотензії, пригнічення дихання, нудоти, блювоти). Ненаркотичні анальгетики протипоказані!
    • При значному психомоторному та емоційному збудженні рекомендоване призначення транквілізаторів (перевагу слід віддавати діазепаму).
    • Ацетилсаліцилова кислота (якщо пацієнт не отримав її на догоспітальному етапі та за відсутності абсолютних протипоказань – алергічна реакція, активна кровотеча) – розжувати 325-500 мг.
    • Блокатори рецепторів АДФ (якщо пацієнт не отримав навантажувальну дозу на догоспітальному етапі): клопідогрель 300 мг (пацієнтам ≥75 років-75 мг).
    • Еноксапарин  0,5 мг/кг в/в болюсно
    • Блокатори бета-адренорецепторів призначаються якомога раніше усім пацієнтам з ГКС без протипоказань до їх застосування (брадикардія, клінічні ознаки гіпотензії або застійної серцевої недостатності): пропранолол до 20 мг, або метопролол до 25 мг сублінгвально чи всередину. Ін’єкційне введення бетаблокаторів показане тільки у випадку гіпертензії та/або тахікардії (метопролол 5-10 мг повільно крапельно або есмолол – 250-500 мг в/в з наступною інфузією 50-100 мкг/кг/хв.).
    • Статини  (аторвастатин 40-80 мг або розувастатин 20-40 мг) рекомендуються усім пацієнтам з ГКС без протипоказань або непереносимості в анамнезі, незалежно від початкових показників холестерину.
    • Інгібітори АПФ призначаються пацієнтам з ознаками серцевої недостатності, систолічною дисфункцією ЛШ, цукровим діабетом та переднім інфарктом міокарда. При непереносимості інгібіторів АПФ призначається блокатор рецепторів ангіотензину 2-го типу – валсартан.
    • Антагоністи альдостерону (спіронолактон 25 мг або еплеренон 25 мг) призначаються пацієнтам із фракцією викиду ≤40% та серцевою недостатністю чи діабетом за відсутності протипоказань (ниркової недостатності чи гіперкаліємії).
    • Блокатори протонної помпи (пантопразол, езомепразол, рабепразол) призначаються усім пацієнтам з ГКС, які отримують подвійну антитромбоцитарну терапію.
  5. При зупинці кровообігу проводяться реанімаційні заходи згідно зі стандартним протоколом. Проведена реанімація не є протипоказанням для проведення первинного ПКВ.
  6. Реперфузійна терапія
    Подальша тактика реперфузійної терапії (негайне транспортування пацієнта до закладу з можливістю проведення ПКВ або фібринолітична терапія в закладі перебування) залежить від строків госпіталізації, клінічного стану та результатів ЕКГ:
    • якщо можливе транспортування пацієнта до закладу з можливістю проведення ПКВ у строки ≤120 хв, слід негайно перевести пацієнта;
    • якщо пацієнт поступив до стаціонару впродовж перших 2 годин від появи симптомів, а час його транспортування до закладу з можливістю проведення ПКВ складе ˃90 хв, показане проведення фібринолітичної терапії** (за відсутності протипоказань);
    • якщо пацієнт поступив до стаціонару впродовж перших 12 годин від початку захворювання, а строки його транспортування до закладу з можливістю проведення ПКВ перевищують 120 хв, показане проведення фібринолітичної терапії (за відсутності протипоказань);
    • якщо пацієнт поступив до стаціонару пізніше 12 годин від початку больового синдрому, але наявні клінічні симптоми та ЕКГ-ознаки гострої ішемії, а строки його транспортування до закладу з можливістю   проведення ПКВ перевищують 120 хв, показане проведення фібринолітичної терапії (за відсутності протипоказань).

У випадку необхідності проведення фібринолітичної терапії перевага надається фібрин-специфічним препаратам.
Після проведення фібринолітичної терапії необхідно перевести пацієнта впродовж перших 24 годин від появи симптомів інфаркту міокарда до закладу з можливістю проведення ПКВ.

Узагальнений алгоритм транспортування пацієнта з ГКС з елевацією сегмента ST представлений нижче.

Гкс, гострий коронарний синдром, екг, кардіограма, Електрокардіографія, кардіографія, інтенсивна терапія, терапія, відділення інтенсивної терапії, сегмент ST, елевація сегмента ST, елевація ST

Примітка: НМД-центр невідкладної медичної допомоги, ПКВ-перкутанне коронарне втручання.

Лікувальний алгоритм після проведення реперфузійної терапії

  1. Пацієнти з ГІМ з елевацією сегмента ST після реперфузійної терапії повинні переводитися у відділення реанімації або кардіологічний блок інтенсивної терапії, де забезпечується постійний контроль, спостереження та цілодобовий моніторинг основних життєвих функцій
  2. Пацієнт, якому проведена успішна реперфузійна терапія,  має перебувати у відділенні реанімації або кардіологічному блоку інтенсивної терапії принаймні 24 години, ретельний моніторинг стану пацієнта необхідний впродовж 48-72 годин.
  3. Медикаментозна терапія:
    • Ацетилсаліцилова кислота 75-100 мг/добу
    • Блокатор рецепторів АДФ: клопідогрель 75 мг 1 раз на добу або тикагрелор 90 мг 2 рази на добу або прасугрел 10 (5 мг)  1 раз на добу (рекомендовано продовжити прийом того препарату, який використовувався перед проведенням ПКВ). Тривалість подвійної антитромбоцитарної терапії визначається за шкалами PRECISE-DAPT та DAPT.
    • Для профілактики тромбоемболічних ускладнень рекомендовані антикоагулянти:  еноксапарин або нефракціонований гепарин або фондапаринукс
    • Бета-блокатори (особливо пацієнтам з дисфункцією лівого шлуночка за відсутності протипоказань)
    • Статини (аторвастатин, розувастатин) усім пацієнтам з ГІМ без протипоказань, незалежно від початкового рівня ЛПНЩ, кінцева мета – зниження рівня ЛПНЩ˂1,4 ммоль/л з огляду на оновлені рекомендації Європейського товариства кардіологів)
    • Інгібітори АПФ або блокатори рецепторів ангіотензину II за непереносимості іАПФ пацієнтам з ознаками серцевої недостатності, систолічною дисфункцією лівого шлуночка, цукровим діабетом та переднім інфарктом міокарда
    • Антагоністи альдостерону (еплеренон, спіронолактон) пацієнтам з систолічною дисфункцією лівого шлуночка, серцевою недостатністю, цукровим діабетом та відсутності протипоказань
    • Інгібітори протонної помпи (пантопразол, рабепразол, езомепразол) усім пацієнтам, які отримують подвійну антитромбоцитарну терапію

*Алгоритм в/в інфузії нітратів

Проводиться в/в  інфузія 2,0 мл 1% нітрогліцерину, попередньо розчиненого у 200 мл 0,9% розчину натрію хлориду або 5% розчині глюкози, під ретельним контролем АТ та ЧСС з початковою швидкістю 10-20 мкг/хв; за відсутності дозатора-початкова швидкість становить 2-4 краплі за хвилину, яка може бути поступово збільшена до 30 крапель за хвилину. При зниженні систолічного АТ˂90 мм рт ст. (або середнього АТ на 10-25% від початкового) інфузію припиняють.

Уникайте використання нітратів, якщо пацієнт впродовж останніх 48 годин приймав інгібітори фосфодіестерази (силденафіл, варденфіл, тадалафіл з приводу еректильної дисфункції або легеневої гіпертензії), а також епопростенол або трепостеніл з приводу легеневої гіпертензії! Уникайте використання нітратів, якщо є підозра на інфаркт правого шлуночка!

**Фібринолітична терапія

Критерії відбору пацієнтів для проведення фібринолітичної терапії:
– діагноз ГКС з елевацією сегмента ST (поява симптомів ˂12 годин);
– відсутність умов для проведення ПКВ в межах до 90 хвилин від першого контакту з пацієнтом до введення балона;
– відсутність протипоказань до фібринолізису;
– наявність інформованої згоди пацієнта.

Важливим критерієм успішності  фібринолітичної терапії є зменшення елевації сегмента ST принаймні на 50% впродовж 60-90 хв від початку введення фібринолітика.

ПрепаратДозування
Стрептокіназа1,5 млн МО впродовж 30-60 хвилин в/в крапельно
Альтеплаза
15 мг в/в болюсно, потім 0,75 мг/кг (але не більше 50 мг) в/в впродовж 30 хвилин, потім 0,5 мг/кг (але не більше 35 мг) в/в впродовж наступних 60 хвилин
Ретеплаза10 ОД+10 ОД в/в болюсно з інтервалом 30 хв
Тенектеплаза





Однократний в/в болюс:
30 мг (6000 МО) при вазі ˂60 кг;
35 мг (7000 МО) при вазі 60-70 кг;
40 мг (8000 МО) при вазі 70-80 кг;
45 мг (9000 МО) при вазі 80-90 кг;
50 мг (10000 МО) при вазі≥90 кг.
Пацієнтам ≥75 років рекомендовано вводити дозу препарату, зменшену вдвічі.

Перед введенням стрептокінази та альтеплази рекомендоване болюсне введення гепарину 5000 ОД в/в.
Перевага надається фібринспецифічним фібринолітикам.

Абсолютні протипоказання:
– внутрішньомозковий крововилив або геморагічний інсульт будь-якої давності;
– ішемічний інсульт впродовж попередніх 6 місяців;
– травма центральної нервової системи або пухлина ЦНС або відома артеріовенозна мальформація;
– нещодавня велика травма/хірургічне втручання/травма голови впродовж попереднього місяця;
– шлунково-кишкова кровотеча впродовж попереднього місяця;
– встановлене захворювання крові;
– активна кровотеча (окрім менструації);
– розшаровуюча аневризма аорти;
– проколи, що не можна здавити накладанням компресійної повʼязки, які були виконані впродовж попередніх 24 годин (наприклад, біопсія печінки, люмбальна пункція).

Відносні протипоказання:
– транзиторна ішемічна атака впродовж попередніх 6 місяців;
– супутня оральна антикоагулянтна терапія;
– вагітність або 1 тиждень після пологів;
– рефрактерна гіпертензія (САТ˃180 мм рт ст. та/або ДАТ˃110 мм рт ст);
– тяжке захворювання печінки;
– інфекційний ендокардит;
– активна пептична виразка;
– тривала (˃2 хв) чи травматична реанімація.

Інтерактивний симуляційний тренінг за темою “Невідкладна допомога при ГКС з елевацією сегмента ST” доступний за посиланням:

Дана стаття має ознайомлювальний характер. Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я. Застосування будь-яких препаратів, що згадані в даній статті, можливе лише за призначенням та наглядом лікаря.

Використана література:
Наказ МОЗ України від 02.07.2014р №455 Уніфікований клінічний протокол екстреної, первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги та медичної реабілітації “Гострий коронарний синдром з елевацією сегмента ST”.
2019 ESC/EAS Guidelines for the management of dyslipidemias: lipid modification to reduce cardiovascular risk. European Heart Journal, Volume 41, Issue 1, January 2020,p. 111-188. doi: 10.1093/eurheartj/enz455.

Зареєструйтеся на нашому сайті прямо зараз, щоб мати доступ до більшої кількості навчальних матеріалів!

Підписатися на наші сторінки:

Читайте також:

Клінічна презентація хвороби Альцгеймера

Цілі навчання: 1. Обговорити диференційну діагностику деменції 2. Визначити клінічні прояви хвороби Альцгеймера 3. Обговорити діагностику хвороби Альцгеймера 4. Описати патологічні особливості хвороби Альцгеймера 5. …
Детальніше

Шкала функціонального стану Карновські, онлайн калькулятор

Шкала функціонального стану Карновські визначає здатність пацієнта переносити хіміотерапію. Рекомендовано застосовувати у пацієнтів ≥ 16 років. Можна використовувати в динаміці для моніторингу прогресування захворювання. Шкала функціонального стану …
Детальніше

Оцінка лікарської резистентності при пневмонії (шкала DRIP) Онлайн калькулятор

Мета шкали DRIP – визначити, коли слід використовувати антибіотики широкого спектру дії, щоб забезпечити ефективність лікування та уникнути підвищення стійкості до антибіотиків. Може використовуватися у …
Детальніше
CALGARY - CAMBRIDGE GUIDE

Калгарі-Кембриджська модель медичної консультації

Цей посібник був розроблений фахівцями медичного факультету Кембриджського університету та університету канадського міста Калгарі. Вперше його було опубліковано у 1996 році (Jonathan Silverman, Suzanne Kurtz). У …
Детальніше

Рентгенологічні межі серця

За даними рентгенограми органів грудної клітини межі серця утворені: Права межа серця – верхня порожниста вена, праве передсердя. Передня стінка серця – це правий шлуночок.Ліва межа …
Детальніше
Поділитися: