Синтез і виділення білірубіну

Синтез і виділення білірубіну. Кожен еритроцит містить приблизно 270 мільйонів молекул гемоглобіну. Час життя одного еритроцита 120 днів. 100-200 мільйонів еритроцитів руйнуються кожну годину. Процес руйнування еритроцитів відбувається в селезінці. У день руйнується 6 грам гемоглобіну.

Далі в макрофагах селезінки відбувається руйнування еритроцитів. Звільняється гемоглобін, який розпадається на гем і глобін. Гем в свою чергу розпадається на двовалентне залізо і некон’югований білірубін.

Гем виділяється зі старих еритроцитів. У меншій частині з міоглобіну, цитохромів, клітин кісткового мозку. Макрофаги поглинають залишковий гем. За допомогою гем оксидази гем перетворюється в білівердин, а під впливом білівердин редуктази в білірубін.

Структура гема і Білірубіну подібна, за винятком змісту двухвалентоного заліза і розриву одного зв’язку.

Утворився білірубін токсичний. А за рахунок того, що погано розчинний у воді, не може бути виведений з організму в такому вигляді. Переноситься альбуміном в печінку.

Завдяки зв’язуванню з альбуміном некон’югований білірубін поступає в печінку. У печінці за допомогою УДФ-глюкуронілтрансферази відбувається зв’язування некон’югованого білірубіну з глюкуроновою кислотою, утворюється так званий кон’югований білірубін.

Глюкуронова кислота має хорошу розчинність в воді, що робить білірубін добре розчинним у воді.

Якщо некон’югований білірубін зв’язується з однією молекулою глюкуронової кислоти – утворюється кон’югований білірубін (моноглюкуронід), якщо з двома – кон’югований білірубін (диглюкуронід).

Кон’югація білірубіну:

Відбувається за допомогою УДФ-глюкуронілтрансферази.
В результаті чого відбувається додавання глюкуронової кислоти до білірубіну.
Утворюються більш водно-розчинні сполуки:
- Білірубін моноглюкуронід
- Білірубін диглюкуронід

Відбувається підвищення водорозчинних властивостей білірубіну для екскреції з жовчю.

Кон’югований білірубін міститься в жовчі, яка накопичується в жовчному міхурі. Під час прийому їжі жовч надходить в тонкий кишківник.

Далі в товстому кишківнику починається наступний етап перетворення білірубіну. Під впливом ферментів бактерій бета-глюкуронідазу відбувається утворення уробіліногену і відокремлення глюкуронової кислоти.

Структура білірубіну і уробіліногену схожі, але один подвійний зв’язок замінюється на одинарний в молекулі уробіліногена.

Велика частина уробіліногену, близько 90%, перетворюється в стеркобілін.

Який надає калу коричневий колір.

Менша частина уробіліногену, близько 10%, піддається реабсорбції в кишківнику.

Уробіліноген по системі ворітної вени доставляється в печінку. 5% перетворюється в кон’югований білірубін. Частина уробіліногену перетворюється в уробілін і виділяється з сечею, надаючи їй жовте забарвлення.

Некон’югований білірубін – ліпід розчинний

Кон’югований білірубін – воднорозчинний.

Жовч

Продукується в печінці.
Накопичується в жовчному міхурі.
Секретується в 12 палу кишку після їжі.
Переважно водна.
Містить фосфоліпіди, електроліти.
Містить жовчні кислоти необхідні для абсорбції ліпідів.

Білірубін – виводиться з організму.

Синтез і виділення білірубіну, клінічна оцінка:

У сироватці крові визначається:

Білірубін загальний.
Кон’югований (прямий).
Некон’югований (непрямий).

Уробіліноген сечі (в нормі невелика кількість).

Білірубін в сечі (кон’югований – в нормі відсутній).

4 загальні причини підвищення білірубіну:

Гемоліз
Біліарна обструкція (холестаз)
Хвороби печінки
Спеціальні причини

При гемолізі підвищується рівень непрямого білірубіну, при обструкції прямого, при захворюваннях печінки – підвищуються рівні як кон’югованого, так і некон’югованого білірубіну.

При підвищенні рівня білірубіну важливо оцінити – підвищення білірубіну ізольоване, або є підвищення рівня й інших показників роботи печінки – підвищення печінкових ферментів, лужної фосфатази.

При ізольованому підвищенні рівня білірубіну виключаються спеціальні причини. При підвищенні печінкових ферментів, лужної фосфатази виділяють гепатоцелюлярний і холестатичний тип пошкодження печінки і проводиться подальший диференційний діагноз для уточнення причини порушення функції печінки і проведення відповідної терапії.